Барні засовав ногами по слизькій підлозі, підвівся й побіг із душу, натягаючи дорогою одяг на мокре тіло, і геть зі спортивного залу, не сказавши й слова.
Барні мешкав у будівлі неподалік маєтку, колишній стайні з шиферним дахом, яка наразі слугувала гаражем із житловими кімнатами на горищі. Була вже ніч, і Барні клацав по клавішах ноутбука, виконуючи завдання з дистанційних курсів. Він відчув, як затремтіла підлога, коли сходами стало підніматися чиєсь масивне тіло.
Тихий стук у двері. Барні відчинив, і за ними стояла Марґо, одягнена в теплий спортивний костюм і плетену шапочку.
— Можна зайти на хвилинку?
На кілька секунд Барні опустив погляд на свої ноги, а тоді відійшов від дверей.
— Барні, слухай, мені шкода, що так сталося, — сказала вона. — Я трохи запанікувала. Тобто я спочатку створила проблему, а потім запанікувала. Мені подобається з тобою товаришувати.
— Мені теж.
— Я гадала, що ми зможемо стати, ну, розумієш, звичайними друзями.
— Марґо, та годі тобі. Я сам запропонував бути друзями, але ж я, блін, не євнух якийсь. Ти прийшла до мене в душ. Ти запала мені в око, що я можу з цим зробити? Ти приходиш у душ гола, і я бачу дві речі, які мені насправді подобаються.
— Мене і піхву, — сказала Марґо.
Вони розсміялися, хоч самі цього не очікували.
Марґо підійшла до Барні й стиснула його в таких обіймах, від яких у слабшого чоловіка кістки б тріснули.
— Послухай, якби в моєму житті був чоловік, то тільки ти. Але це не моє. Дійсно не моє. Ні зараз, ні потім, ніколи.
Барні кивнув:
— Знаю. Просто з голови вилетіло.
Вони простояли так хвилину, мовчки обіймаючи одне одного.
— Спробуємо бути друзями? — спитала вона.
Барні трохи подумав.
— Ага. Але ти мусиш мені трохи допомогти. Давай домовимось: я зроблю над собою зусилля і спробую забути те, що побачив у душі, а ти мені більше не будеш цього показувати. І цицьок теж не виставляй, як на те пішло. Що скажеш?
— Я можу бути хорошим другом, Барні. Приходь завтра в маєток. Джуді вміє готувати, і я теж.
— Так, але не факт, що у вас це виходить так само добре, як у мене.
— На слабо? — відповіла Марґо.
Розділ 62
Доктор Лектер підніс до світла пляшку «шато-петрю». День тому він поставив її на денце, точно у вертикальну позицію, на той випадок, якщо у вині є осад. Він поглянув на наручний годинник і вирішив, що час це вино відкоркувати.
Ось що доктор Лектер вважав серйозним ризиком, який він залюбки погодився б оминути. Йому не хотілося вчинити необачно. Він бажав насолодитися кольором вина в кришталевому декантері. А що, як він зарано відкоркує пляшку, а потім вирішить, що в процесі декантації не варто втрачати чудодійний винний дух? На світлі було видно трохи осаду.
Він обережно, мов трепанував череп, вийняв корок і поклав вино в апарат для розливу, що пускався в рух завдяки важелю та шнеку й дозволяв нахиляти пляшку на частки сантиметра. Нехай солоне морське повітря зробить свою справу, а потім він вирішить, як чинити далі.
Він розвів багаття на грубому грудковому вугіллі й приготував собі напій, вино «ліле» й скибка помаранча на льоду, одночасно роздумуючи над fond[124], який розробляв уже кілька днів.
Доктора Лектера надихнули поради Александра Дюма щодо приготування бульйону. Усього три дні тому, після повернення з того лісу, де полювали на оленів, він додав у каструлю з бульйоном жирну ворону, яка встигла натоптатися ягодами ялівцю. Маленькі чорні пір’їнки попливли по спокійних водах затоки. Махове пір’я він зберіг, аби виготовити з нього плектри для клавесина.
Наразі доктор Лектер і собі почавив ягоди ялівцю й почав припускати цибулю-шалот у мідному сотейнику. Зав’язав бавовняну нитку охайним хірургічним вузлом навколо жмутика свіжих духмяних трав, поклав у сотейник і залив ополоником бульйону.
Вирізка, яку доктор Лектер дістав із керамічного горщика, потемніла від маринаду, з неї скрапувала рідина. Він витер її насухо, а тоді підгорнув вужчий край м’яса й перев’язав його, аби діаметр шматка був однаковим по всій довжині.
За деякий час вогонь розгорівся до потрібної температури, і доктор Лектер розподілив вугілля на дві ділянки: дуже гарячу й трохи холоднішу. Вирізка зашипіла на залізі й садом заклубочився сизий дим, що немов танцював під музику з колонок. Доктор Лектер поставив зворушливу композицію Генріха VIII «Якби запанувала справжня любов».
124
Густий наваристий бульйон, який може варитися кілька днів і використовується як основа для соусів.