Наступними були жетон і посвідчення.
— У вас є додаткова зброя? — спитав Крендлер. — Рушниця?
— Старлінг? — поквапив Нунан.
— Замкнена в машині.
— Ще якесь бойове спорядження?
— Шолом і жилет.
— Приставе, прошу вас забрати ці речі, коли підете проводжати міс Старлінг до її автомобіля, — сказав Крендлер. — Маєте зашифрований мобільний?
— Так.
Крендлер підвів брови на Нунана.
— Здайте, — мовив Нунан.
— Я хочу дещо сказати, гадаю, у мене є на це право.
Нунан позирнув на наручний годинник:
— Прошу.
— Мене підставили. Думаю, Мейсон Верджер намагається сам упіймати доктора Лектера з мотиву особистої помсти. Я думаю, що він майже схопив його у Флоренції. Я думаю, що містер Крендлер може перебувати у змові з Верджером і хоче, аби зусилля, які ФБР прикладає до ловів доктора Лектера, працювали на користь Верджера. Я думаю, що Пол Крендлер з міністерства юстиції заробляє на цьому гроші, і думаю, що заради цього він залюбки мене знищить. Раніше містер Крендлер уже поводився зі мною неналежним чином і зараз керується помстою та власними фінансовими інтересами. Тільки на цьому тижні він назвав мене «діркою з кукурудзяної ферми». Кидаю містеру Крендлеру виклик — хай він зі мною, у присутності комісії, пройде в цій справі тест на детекторі брехні. Я до ваших послуг. Можна зробити це просто зараз.
— Спеціальний агенте Старлінг, добре, що сьогодні з вас не взяли присягу… — почав Крендлер.
— То хай візьмуть. І з вас теж.
— Хочу вас запевнити, що в разі, коли доказів бракуватиме, вас мають поновити на посаді зі збереженням усіх прав і обов’язків, — якнайлагідніше мовив Крендлер. — А поки ви отримуватимете виплати й маєте право користуватися страховкою, у тому числі медичною. Адміністративна відпустка — це ще не покарання, агенте Старлінг, проведіть її з користю. Власне, у відставці з’явиться можливість вивести зі щоки отой бруд, я певен, що медична…
Останнє речення він промовив змовницьким тоном, але Старлінг перервала:
— Це не бруд. Це порох. Не дивно, що ви не розпізнали.
Пристав уже чекав, простягнувши до неї руку.
— Мені шкода, Старлінг, — сказав Клінт Персалл, тримаючи в обох руках усе її бойове спорядження.
Вона поглянула на нього й відвела очі. Пол Крендлер посувався до неї, поки інші чоловіки чекали, щоб дипломат Монтенеґро першим вийшов із кімнати. Крендлер почав щось сичати крізь зуби, готовий вимовити: «Старлінг, ти така стара, що можеш…»
— Перепрошую.
Це був Монтенеґро. У дверях високий дипломат розвернувся й підійшов до Старлінг.
— Перепрошую, — знову сказав Монтенеґро, дивлячись в обличчя Крендлерові, доки той, скривившись, не пішов.
— Мені шкода, що з вами так сталося, — сказав він. — Сподіваюся, ви не винні. Обіцяю, що натисну на Квестуру у Флоренції, аби вони з’ясували, як за цю inserzione[126], це оголошення, заплатили в «La Nazione». Якщо вам спаде на думку… якась інформація, яку я можу дістати в Італії у своїй сфері діяльності, прошу, повідомте мене, і я наполягатиму на розслідуванні.
Монтенеґро дав їй візитку, маленьку й цупку, з рельєфними надписами, і, здавалося, не помітив простягнутої руки Крендлера, коли виходив з кімнати.
Репортери, яких запустили крізь головний вхід на прийдешню ювілейну церемонію, роїлись у внутрішньому подвір’ї. І декотрі знали, кого виглядати.
— Ви обов’язково маєте тримати мене під лікоть? — спитала Старлінг у пристава.
— Ні, мем, не маю, — відповів він і став прокладати їй шлях крізь штангові мікрофони й гучні питання.
Очевидно, що Каскад цього разу знав, у чому річ. Він горлав до неї: «Правда, що вас усунули від справи доктора Лектера? Як гадаєте, чи вам висунуть кримінальне обвинувачення? Що ви скажете на вимоги італійців?»
У гаражі Старлінг віддала захисний жилет, шолом, рушницю й запасний револьвер. Пристав чекав, поки вона розрядила маленький револьвер і протерла його промасленою ганчіркою.
— Я бачив вас на стрільбищах у Куантіко, агенте Старлінг, — сказав він. — Я й сам дійшов до чвертьфіналу серед приставів. Протру ваш сорок п’ятий перед тим, як ми його здамо.
— Дякую, приставе.
Вона вже сіла в машину, а пристав усе не йшов. Він щось сказав крізь ревіння «мустанга». Старлінг опустила шибку, і він повторив:
— Мені дуже прикро, що з вами це сталося.
— Дякую, сер. Вельми вдячна за ваші слова.