Камера з винної крамнички не мала лічильника часу чи кадрів, а різдвяна торгівля йшла повним ходом. Корделл промотував плівку від одного клієнта до наступного, покупок було багато. Мейсон вередував, аби якось згаяти час.
— І що ж ти, Крендлере, сказав, коли ввірвався до винної крамнички у своєму спортивному костюмі й блиснув бляхами? Що береш участь у Спеціальній олімпіаді?
Мейсон виявляв набагато менше поваги до Крендлера відтоді, як став виписувати йому чеки. Але Крендлера важко було образити, коли на кону стояли особисті інтереси.
— Сказав, що працюю під прикриттям. Хто в нас на цей момент стежить за Старлінг?
— Розкажи йому, Марґо, — Мейсон, здавалося, хотів приберегти кволе дихання для образ.
— Ми виділили дванадцять осіб із нашої охорони в Чикаго. Вони вже у Вашингтоні. Три команди, у кожній є один помічник шерифа від штату Іллінойс. Якщо поліція до них причепиться, коли вони вже схоплять Лектера, то вони можуть сказати, що впізнали злочинця, що це цивільний арешт і таке інше. Команда, яка впіймає Лектера, мусить передати його Карло. Потім вони повертаються в Чикаго, і більше їм нічого не відомо.
Відеозапис тим часом не зупинявся.
— Стривайте хвилинку… Корделле, відмотай секунд на тридцять назад, — сказав Мейсон. — Погляньте.
В об’єктив камери винної крамнички потрапляла територія від вхідних дверей до каси.
На беззвучному зернистому відеозаписі з’явився чоловік у кепці з козирком, куртці лісоруба й рукавицях. Вуса, борода, бакенбарди та сонцезахисні окуляри. Він повернувся спиною до камери та обережно причинив за собою двері.
Якусь мить клієнт пояснював, що йому треба, а тоді пішов за продавцем до винних стелажів, геть із поля зору камери.
Минули три нескінчені хвилини. Нарешті чоловіки повернулися до прилавка. Продавець витер пляшку від пилу та загорнув у м’яку тканину, перш ніж покласти її в сумку. Клієнт зняв тільки праву рукавицю й розрахувався готівкою. Губи продавця заворушилися, коли він промовив «дякую» в спину клієнту, який уже виходив із крамниці.
Пауза на кілька секунд, а потім продавець покликав когось поза межами екрана. Вийшов дебелий чоловік і поспішив до дверей.
— Це власник крамниці, той, що бачив вантажівку, — сказав Крендлер.
— Корделле, можеш скопіювати це зображення та збільшити голову покупця?
— Секундочку, містере Верджер. Але картинка буде нечітка.
— Виконуй… Він так і не зняв ліву рукавицю, — мовив Мейсон. — Може, мене й надурили з тим рентгенівським знімком, що я був купив.
— Пацці говорив, що Лектер зробив операцію на руці, так? Відтяв зайвий палець, — сказав Крендлер.
— Може таке бути, що Пацці пальця з дупи не виймав, я вже не знаю, кому вірити. Ти бачила його, Марґо, що думаєш? Це Лектер?
— Уже вісімнадцять років минуло, — сказала Марґо. — У нас було всього три сеанси, і він завжди стояв за своїм столом, коли я приходила, по кімнаті не пересувався. Узагалі він був практично нерухомим. Найкраще я пам’ятаю його голос.
У цю мить пролунав голос Корделла з інтеркому:
— Містере Верджер, Карло прийшов.
Від Карло тхнуло свинями й не тільки. Він увійшов до кімнати, тримаючи капелюха біля грудей, і від запаху зіпсутих свинячих ковбас, що походив від голови Карло, Крендлер різко видихнув повітря через ніс. На знак поваги сардинець-викрадач сховав у роті оленячий зуб, що його постійно жував.
— Карло, поглянь-но. Корделле, відмотай плівку до того моменту, як він з’являється у дверях.
— Це той stronzo, сучий син, — сказав Карло, хоча чоловік на плівці не встиг і чотирьох кроків зробити. — Борода нова, але рухається він саме так.
— У Firenze[127] ти бачив його руки, Карло.
— Sì[128].
— П’ять чи шість пальців на лівиці?
— П’ять, — за мить відповів Карло.
— Ти завагався.
— Тільки щоб пригадати, як буде cinque англійською. П’ять, я певен.
Мейсон розтулив голі щелепи — усе, що лишилося від його посмішки:
— Чудесно. Він одягає рукавиці, аби прикмету про шостий палець не міняти.
Певно, аромат Карло потрапив в акваріум через систему аерації. Вугор виплив подивитися, у чому річ, і більше не ховався, безупинно кружляючи, виписуючи нескінченну вісімку Мебіуса, шкірячи зуби під час вдихів і видихів.
— Карло, я гадаю, що наша справа скоро дійде кінця, — сказав Мейсон. — Ти, Пʼєро й Томмазо — моя перша команда. Я у вас вірю, хоча він і переграв вас у Флоренції. Я хочу, аби ви почали стежити за Кларіс Старлінг за день до її дня народження, потім — на сам день народження і протягом наступного дня. Можете відпочивати, поки вона спить у себе вдома. Я дам вам водія і фургон.