Проте не треба бути дурнем і псувати цей прекрасний час страхами про майбутнє. Мейсон почекав, поки рідина зволожить око, поки лінза проясниться, а тоді дмухнув у трубочку: тепер він будь-якої миті, коли забажає, зможе подивитися на монітор і побачити свою винагороду…
Розділ 82
У збруярні в сараї Мейсона пахне багаттям, розведеним на вугіллі, там чути непозбутні запахи тварин і людей. Відблиски вогню танцюють на довгому черепі Стрімкої Тіні. Порожні, мов Провидіння, очі спостерігають за світом з-за шор.
Червоне вугілля в пічці з примусовою тягою розгоряється, палає під шипіння духала, поки Карло нагріває смугу заліза, що вже набула вишневого кольору.
Доктор Ганнібал Лектер висить на стіні під кінським черепом, мов жаский запрестольний образ. Прямі руки випростано в обидва боки, тіло надійно прив’язане мотузкою до товстого дубового барка у формі хреста, що його взяли від упряжі для поні. Барок тягнеться вздовж рук доктора, мов ярмо, і кріпиться до стіни клямою, яку власноруч викував Карло. Ноги доктора до підлоги не дістають. Поверх штанів ноги перев’язані, наче шмат м’яса, який скрутили для запікання, багато витків мотузки через рівномірні проміжки, кожен виток зав’язаний на окремий вузол. Жодних ланцюгів чи наручників — ніякого металу, що може ушкодити свиням зуби та відохотити їх від поживи.
Коли залізо в печі нагрівається до білого жару, Карло переносить його кліщами на ковадло й замахується молотом, б’є яскраву смугу, щоб надати їй форму клями. У півтемряві розлітаються червоні іскри, відскакують від грудей Карло, миготять на тлі фігури доктора Ганнібала Лектера, що висить на стіні.
На тонкому металевому триніжку стоїть Мейсонова телекамера, така чужорідна серед старовинних інструментів. Об’єктив вирячився на доктора Лектера. На верстаті — монітор, що наразі не працює.
Карло знову нагріває кляму й спішить надвір, аби прикувати її до вилкового навантажувача, поки вона ще гаряча й гнучка. Під високу стелю сараю злітає звук молота, удар та відлуння — ТУК-тук, ТУК-тук.
На галереї щось шепотить і цвірінькає — це Пʼєро на короткохвильовому приймачі ловить трансляцію футбольного матчу. Його улюблена команда «Кальярі» грає проти ненависного «Ювентуса».
Томмазо сидить у плетеному кріслі, поруч із ним до стіни тулиться рушниця з транквілізатором. Темні очі священика ні на секунду не полишають обличчя доктора Лектера.
Томмазо помічає зміни в нерухомій поставі зв’язаного чоловіка. Зміни ледь помітні, перехід від безтями до неприродного самоконтролю, який можливо вирізнити хіба що за зміною ритму дихання.
Томмазо підводиться з крісла й гукає в сарай:
— Si sta svegliando[139].
Карло повертається до збруярні, оленячий зуб то виринає, то пропадає між його губ. Він несе пару штанин, напханих фруктами, зеленню й курятиною. Він тре штани об тіло доктора Лектера, проходиться під пахвами.
Обережно тримаючи руку подалі від обличчя бранця, він хапає Лектера за волосся й піднімає йому голову.
— Buona sera, Dottore[140].
Тріскіт із колонки на телемоніторі. Екран загоряється, на ньому з’являється обличчя Мейсона…
— Увімкніть світло над камерою, — каже Мейсон. — Доброго вечора, докторе Лектер.
Доктор уперше розплющує очі.
Карло здалося, що з очей ворога вилетіли іскри, але, певно, то просто відбиваються спалахи вогню. Він перехрестився від лихого ока.
— Мейсон, — мовив доктор, дивлячись у камеру.
За Мейсоном Лектер розгледів силует Марґо, що чорнів на тлі акваріума.
— Доброго вечора, Марґо, — сказав він, цього разу чемним тоном. — Радий тебе знову бачити.
Мовлення в доктора Лектера зв’язне, а це свідчить про те, що він уже певний час при тямі.
— Докторе Лектер, — пролунав хрипкий голос Марґо.
Томмазо намацав перемикач і запалив над камерою потужний прожектор.
На мить усіх засліпило яскраве світло.
Глибокий голос радіодиктора, що належить Мейсону:
— Докторе, хвилин за двадцять ми подамо свиням першу страву, тобто ваші стопи. Після цього ми влаштуємо невеличку піжамну вечірку, тільки ви і я. Але на той час вам уже пасуватимуть шортики. Корделл іще довго стежитиме за тим, щоб ви не померли…
Мейсон продовжував говорити, Марґо нахилилася вперед, щоб роздивитися сцену в сараї. Доктор Лектер поглянув на монітор, аби переконатися, що Марґо на нього дивиться. Тоді він зашепотів до Карло, його металевий голос уїдливо забринів у вусі викрадача: