— Певно, твій брат Маттео наразі пахне ще гірше за тебе. Він обхезався, коли я його порізав.
Карло потягся рукою до задньої кишені й дістав ветеринарний електрошокер. У яскравому світлі телекамери він стукнув ним Лектера у скроню. Потім, тримаючи однією рукою волосся доктора, натиснув кнопку на ручці шокера й підніс щуп до обличчя Лектера. Між електродами на кінці щупа проскакували високовольтні розряди, утворюючи нерівну електричну дугу.
— Їбав я твою маму, — сказав Карло й тицьнув електрошокером доктору Лектеру в око.
Доктор Лектер не видав ані звуку. Звук прийшов із колонки — це був Мейсон, він волав, наскільки йому дозволяло дихання, а Томмазо вже силкувався відтягти Карло геть. На допомогу з галереї спустився Пʼєро. Вони посадовили Карло в плетене крісло. І не відпускали.
— Засліпиш його, і грошей нам не бачити, — одночасно закричали вони Карло в обидва вуха.
Доктор Лектер налаштував колірну гаму в палаці пам’яті, аби притлумити нестерпне сліпуче світло. Ах-х-х-х. Він притулився обличчям до прохолодного мармурового стегна Венери.
Доктор Лектер повернув обличчя до камери й чітко мовив:
— Я не візьму в тебе шоколадку, Мейсоне.
— Божевільний байстрюган. Ну, про його божевілля ми й так знали, — сказав помічник шерифа Мольї. — Але Карло теж несповна розуму.
— Іди туди й дивися, щоб вони нічого не накоїли, — наказав Мейсон.
— А ви певні, що в них немає зброї? — спитав Мольї.
— Недовірливість допомагає тобі на службі, еге ж? Ні. Тільки рушниця з транквілізатором.
— Краще я піду, — сказала Марґо. — При мені вони не стануть розбиратися, хто крутіший мачо. Італійці поважають своїх матусь. І Карло знає, що я завідую грошима.
— Винеси камеру надвір і покажи мені свиней, — сказав Мейсон. — Вечеря о восьмій!
— І я не мушу на неї лишатися, — кинула Марґо.
— О, ще й як мусиш, — відповів Мейсон.
Розділ 83
Перед сараєм Марґо глибоко вдихнула. Якщо вона хоче його вбити, то має набратися сміливості поглянути на нього. Вона відчула запах Карло ще до того, як прочинила двері до збруярні. Пʼєро й Томмазо стояли обабіч Лектера. Вони поглядали на Карло, що сидів перед ними в плетеному кріслі.
— Buona sera, signori[141], — привіталася Марґо. — Ваші друзі мають рацію, Карло. Попсуєте його, і грошей не побачите. А ви вже провели таку роботу, так добре вправлялися.
Карло не зводив очей з обличчя доктора Лектера.
Марґо дістала з кишені мобільний телефон. Набрала кілька цифр на світних кнопках і передала апарат Карло.
— Тримайте, — сказала вона й піднесла екран до очей Карло. — Читайте.
Автоматичний набір номера видав надпис: «BANCO STEUBEN».
— Це ваш банк у Кальярі, синьйоре Деоґрасіас. Завтра зранку, коли ви все завершите, коли він поплатиться за смерть вашого хороброго брата, я зателефоную за цим номером, назву вашому банкіру код і скажу: «Віддайте синьйору Деоґрасіасу решту грошей, що ви для нього тримаєте». Банкір усе підтвердить вам телефоном. Завтра ввечері ви вже летітимете додому, повертатиметесь справжнім багатієм. Сім’я Маттео теж розбагатіє. Можете забрати в пластиковому мішечку докторове причандалля, аби трохи розважити родичів. Але якщо доктор Лектер не побачить власну смерть, якщо не побачить свиней, які збираються зжерти його обличчя, то нічого не отримаєте. Наберіться мужності, Карло. Ідіть готуйте своїх свиней. Я посиджу з цим покидьком. За півгодини ви вже почуєте його крики, коли свині відгризатимуть йому стопи.
Карло відкинув голову назад і глибоко вдихнув:
— Piero, andiamo! Tu, Tommaso, rimani[142].
Томмазо зайняв своє місце в плетеному кріслі біля дверей.
— Усе під контролем, Мейсоне, — сказала Марґо в камеру.
— Я хочу принести з собою до будинку його ніс. Повідом про це Карло, — відгукнувся Мейсон.
Монітор згас. Мейсон і його оточення мусили докласти багато зусиль, аби вивезти його за межі кімнати. Для цього треба було наново з’єднати всі трубочки з контейнерами на пересувному ліжку, а також підключити до джерела змінного струму апарат штучного дихання, що ховався під жорстким панциром.
Марґо зазирнула в обличчя доктора Лектера.
Поранене око набрякло й не розплющувалося, мов затиснуте між двома чорними опіками від електродів, що торкнулися шкіри з обох кінців брови.
Доктор Лектер розплющив здорове око. Шкірою обличчя він і досі відчував прохолоду від стегна мармурової Венери.