— Ні, докторе Лектер, вибачте. Вже запізно. Я вже про все домовилася, — вона поглянула йому в обличчя своїми яскравими, блакитними очима різника. — Я все зроблю і потім спокійно спатиму, ви знаєте, що мені це під силу.
— Так, знаю, що під силу. Мені завжди подобалася ця твоя риса. Ти набагато цікавіша, набагато… здібніша за свого брата.
Марґо підвелася, збираючись іти.
— Мені шкода, докторе Лектер, хай там як.
Не встигла вона дістатися дверей, як доктор запитав:
— Марґо, коли в Джуді наступна овуляція?
— Що? Здається, за два дні.
— Ви все інше вже приготували? Середовище, устаткування для швидкої заморозки?
— Я маю все обладнання, що є в клініках штучного запліднення.
— Зроби для мене дещо.
— Що?
— Вилай мене та висмикни жмут волосся, подалі від чола, якщо не складно. Прихопи трохи шкіри. Тримай усе в кулаку, поки йтимеш додому. Подумай про те, що жмут можна вкласти Мейсонові в руку. Після того як він помре. Коли будеш удома, то попроси в Мейсона те, що він обіцяв. Подивишся, що він відповість. Ти допомогла мене впіймати, виконала зі свого боку всі умови. Тримай волосся в кулаку й проси те, що він обіцяв. Подивишся, що він відповість. І коли він розсміється тобі в обличчя, повертайся сюди. Тобі тільки треба буде взяти рушницю з транквілізатором і встрелити того одного, що стоїть у тебе за спиною. Або стукнути молотком. У нього кишеньковий ніж. Просто переріжеш мотузки на одній руці й даси мені ніж. І підеш. Решту я зроблю сам.
— Ні.
— Марґо?
Вона вже поклала долоню на ручку дверей і наготувалася протистояти проханням.
— Ти й досі можеш розчавити волоський горіх?
Вона потяглася в кишеню й дістала два горіхи. М’язи на передпліччі понапиналися, горіхи тріснули. Доктор загиготів:
— Чудово. Яка ж у тебе сила, аж горіхи чавиш. Можеш запропонувати Джуді парочку волоських, аби перебити смак від Мейсона.
Марґо повернулася до доктора, тепер із рішучим виглядом. Вона плюнула йому в обличчя й висмикнула пасмо волосся ближче до маківки. Було важко визначити, чи вона справді образилася, чи вирішила діяти за новим планом.
Виходячи з кімнати, Марґо почула, як доктор Лектер мугикає якусь мелодію.
Поки вона йшла до підсвіченого будинку, маленьке закривавлене пасмо зі шматочком шкіри прилипло до її долоні, волосся звисало з руки, їй навіть не треба було притримувати його пальцями.
Повз неї проїхав гольф-кар, навантажений медичним обладнанням, — це Корделл поспішав приготувати пацієнта до операції.
Розділ 84
Їдучи швидкісним шосе повз поворот на трасу 30, Старлінг побачила за півмилі[144] ворота з ліхтарями — дальній в’їзд на ферму «Мускусний щур». Старлінг уже все вирішила дорогою до Меріленду: треба скористатись обхідним шляхом. Якщо вона дістанеться головних воріт без усілякого посвідчення чи ордера, то шерифи витурять її за межі округу або ж запроторять до окружної в’язниці. Поки вона вийде на волю, вже буде пізно.
Плювати на дозволи. Лишивши «Мускусного щура» далеко позаду, вона доїхала до з’їзду на трасу 29 і стала повертатися до ферми службовою дорогою. Після ліхтарів на швидкісному шосе асфальт на цій дорозі видавався аж надто темним. Шосе опинилося по праву руку, а ліворуч пролягала канава й високий сітчастий паркан, що відокремлював дорогу від неосяжної чорноти національного заповідника. На карті Старлінг була позначена гравійна пожежна дорога, що перетинала цей асфальт за милю — так далеко, що від головних воріт її неможливо побачити. Саме там вона помилково зупинилася під час першого візиту на ферму. Згідно з картою, цей під’їзний шлях для пожежних машин тягнувся крізь національний заповідник аж до самого «Мускусного щура». Старлінг відміряла відстань за допомогою одометра. Здавалося, «мустанг» ревів голосніше, ніж зазвичай, хоч і працював майже на холостому ходу. Гуркіт мотора відбивався від дерев.
І ось вони виринули в світлі її фар — важкі ворота, приварені до металевих труб і увінчані колючим дротом. Табличка з надписом «СЛУЖБОВИЙ ВХІД», яка висіла там під час першого візиту, тепер зникла. Перед воротами й у канаві з водопровідною трубою поріс бур’ян.
При світлі фар вона побачила, що бур’ян нещодавно прим’яли колеса. Пил і пісок, які змилися з асфальту, утворили в одному місці невеликий острівець, і на ньому вона розгледіла сліди від зимових шин. Чи не такі самі сліди вона бачила біля розмежувального бордюру на паркінгу «Сейфвею»? Вона не знала, чи вони цілком збігаються, але ймовірність була висока.