Залунали тривожні схлипи і благання, крик наростав, і Старлінг почула, як попереду за парканом щось рухається, тупцює крізь кущі, і хода ця була легша за удари кінських копит, швидша, енергійніша. Почула звук, у якому розпізнала рохкання.
Болісні крики все ближче, вони явно людські, проте звук немов спотворений, на якусь мить його заглушив єдиний свист, і Старлінг зрозуміла, що чує або магнітофонний запис, або живий голос, підсилений через мікрофон. Між деревами пробилося світло, показалася велика будівля сараю. Старлінг притисла голову до холодного заліза й зазирнула крізь паркан. За ним шугали темні силуети, довгі, висотою вони сягали стегна людини. За сорок ярдів[147] відкритого простору — сторона сараю з величезними дверима, прочиненими навстіж, а далі — перегородка з голландськими ворітцями, над якими висіло дзеркало в різьбленій рамі. Світло з сараю відбивалося в дзеркалі й лягало яскравою плямою на землю. На галявині перед сараєм стояв огрядний чоловік у капелюсі й тримав у руках магнітофон із потужним динаміком. Коли з колонки полилася нова серія криків і схлипів, він затулив одне вухо долонею.
Ось вони виходять із-за кущів, неприручені свині з дикими мордами, швидкі, мов вовки, довгоногі й широкогруді, волохаті, з колючою сірою щетиною.
Карло кинувся назад крізь голландські ворота й зачинив їх ще тоді, коли свині були на відстані тридцяти ярдів. Тварини вишикувалися півколом і стали чекати. Величезні загнуті ікла піднімали верхні губи у вічному вишкірі. Мов форварди в американському футболі, які готуються прийняти пас, свині рвонули вперед, зупинилися, поштовхалися й зарохкали, клацаючи зубами.
У свій час Старлінг бачила багато всілякої худоби, але нічого подібного до цих свиней. Їм була притаманна якась жахлива краса, а також грація та швидкість. Вони стежили за ворітьми, штовхалися й кидалися вперед, потім відступали, але ні на мить не відвертали морд від загорожі, що перекривала їм вхід у сарай.
Карло щось гукнув через плече, а тоді зник у будівлі.
У сараї показався фургон, він задкував до загону. Старлінг одразу пізнала цей сірий транспортний засіб. Він зупинився під кутом до загорожі. З салону вийшов Корделл і відчинив бокові двері. Поки він вимикав горішнє світло, Старлінг устигла роздивитися Мейсона, захованого під панциром респіратора. Він лежав високо на подушках, на грудях височіла спіраль із довгих кіс. Зручне місце для огляду. Над входом до сараю ввімкнулися прожектори.
Карло підібрав якийсь предмет, що лежав на землі. Спочатку Старлінг не зрозуміла, що це таке. Було схоже на чиїсь ноги або ж нижню частину тулуба. Якщо це півтулуба, то Карло має бути нівроку сильним. На мить Старлінг злякалася, що то можуть бути останки доктора Лектера, проте ноги згиналися під дивним кутом, так, як це неможливо зробити з людськими суглобами.
Це ноги доктора Лектера тільки в тому випадку, якщо його спершу колесували й перебили йому всі кістки. Але це страшне припущення не виправдалося. Карло щось крикнув углиб сараю. Старлінг почула, як десь завівся мотор.
У полі зору Старлінг з’явився навантажувач. Кермував ним Пʼєро, а високо на зубцях сидів доктор Лектер — руки випростані вздовж барка, пляшки з фізрозчином над зап’ястями гойдаються в такт руху машини. Його посадили так високо, аби він бачив шалених свиней, бачив, що на нього чекає.
Навантажувач рухався з нестерпною швидкістю похоронної процесії, поруч із ним ішов Карло, а з іншого боку — Джонні Мольї з пістолетом.
Старлінг на секунду затримала погляд на значку помічника шерифа, який Мольї почепив на груди. Зірка, не схожа на місцеві жетони. Біле волосся, біла сорочка — так само, як у водія того фургона, яким викрали доктора.
Тепер з фургона лунав глибокий голос Мейсона. Він мугикав один з урочистих маршів[148] і гиготів.
На шум зібралися свині. Здавалося, вони не просто не бояться того навантажувача, а навіть вітають його появу.
Машина зупинилася біля огорожі. Мейсон щось сказав доктору Лектеру — що саме, Старлінг не розчула. Доктор Лектер не кивнув, не подав жодного знаку, що Мейсонові слова до нього долетіли. Він був навіть вище за Пʼєро, який сидів за пультом керування. Чи не поглянув доктор у бік Старлінг? Цього вона так і не дізналася, бо вже швидко рухалася вздовж паркана, вздовж стіни сараю, вже шукала двостулкові двері, крізь які заїхав фургон.
148
Серія маршів для оркестру під назвою «Урочисті й церемоніальні військові марші» («Pomp and Circumstance Military Marches»), більша частина яких написана до Другої світової війни композитором Едвардом Елґаром.