Таким лютим Марґо Мейсона ще не бачила. Кров’яні судини пульсували на черепі, щільно обтягнутому шкірою.
— Краще я йому щось дам, — сказав Корделл, коли вони вийшли до ігрової кімнати.
— Поки зарано. Він іще певний час має зберігати здатність мислити. Дай мені ключі від своєї «хонди».
— Навіщо?
— Один із нас має туди поїхати й подивитися, чи є хто живий. Хочеш сам прокататися?
— Ні, але…
— Твоєю машиною я зможу заїхати до збруярні, фургон крізь двері не пройде. А тепер давай мені ці кляті ключі.
Униз сходами, вперед на під’їзну доріжку. Томмазо вже вийшов із лісу й простував через поле, біг, озирався через плече. Думай, Марґо. Вона поглянула на наручний годинник. 20:20. Опівночі прийде заміна Корделлу. Якраз буде час доправити на гелікоптері спеціальну команду й усе прибрати. Вона поїхала по траві до Томмазо.
— Я намагатись їх піймати, свиня мене збивати. Він…
Томмазо показав невелику пантоміму про те, як доктор Лектер ніс Старлінг.
— …жінка. Вони їхати на гучній машині. У неї due, — він підняв угору два пальця, — freccette.
Він указав на спину й ногу. Freccette. Dardi. Застрягли. Бам. Due freccette[150]. Томмазо знову показав пантоміму, як стріляє в когось.
— Дротики, шприци, — підказала Марґо.
— Шприци, так, може, забагато narcotico. Може, вона вмерла.
— Залазь, — сказала Марґо. — Треба поїхати подивитися.
Марґо заїхала через бічні двопільні двері, крізь які до сараю потрапила Старлінг. Виски, рохкання, бурхливе море щетинистих спин. Марґо поїхала вперед, тиснучи на клаксон, і відігнала свиней на таку відстань, аби побачити останки трьох людських тіл, які вже неможливо було розпізнати.
Потім вони дісталися збруярні й зачинили за собою двері.
Марґо збагнула, що Томмазо — єдиний уцілілий член команди, який бачив її в сараї, за винятком Корделла.
Певно, те саме спало на думку й Томмазо. Він сторожко став на віддалі від неї, не зводячи з її обличчя темних розумних очей. По щоках Томмазо струменіли сльози.
Думай, Марґо. Аж ніяк не треба, щоб сардинці потопили тебе в лайні. Також їм відомо, що грошима завідуєш саме ти. Вони вмить тебе здадуть.
Томмазо перевів погляд на руку Марґо, коли та потяглася до кишені.
Мобільний. Вона набрала місцевий номер Сардинії, зателефонувала працівникові «Steuben», коли на острові була вже друга тридцять ночі. Коротко з ним переговоривши, вона передала слухавку Томмазо. Він кивнув, щось відповів, знову кивнув і віддав Марґо телефон. Тепер гроші належали йому. Він піднявся на галерею і забрав свою сумку разом із пальтом та капелюхом доктора Лектера. Поки він збирав речі, Марґо знайшла ветеринарний електрошокер, перевірила, чи він працює, та сховала в рукав. Окрім того, вона прихопила малий ковальський молот.
Розділ 88
Тепер за кермом машини Корделла опинився Томмазо. Він висадив Марґо біля будинку. Згодом він полишить «хонду» на довгостроковому паркінгу при Міжнародному аеропорті імені Джона Даллеса. Марґо пообіцяла йому, що гідно поховає те, що лишилося від Пʼєро та Карло.
Томмазо відчував, що має їй дещо сказати, тому зібрався з думками й спробував сформулювати їх англійською.
— Синьйорино, ті свині, ви маєте знати, свині допомагати Dottore. Вони від нього відступати, розійтися колом. Вони вбити мого брата, вбити Карло, але відступитися від доктора Лектера. Думаю, вони йому поклонятися, — Томмазо перехрестився. — Не варто вам більше за ним ганяти.
І решту свого довгого життя, яке Томмазо провів на Сардинії, він саме так і переповідав цю історію. Коли йому виповнилося шістдесят, він уже казав, що доктора Лектера з жінкою на руках винесли з сараю свині, просто на своїх спинах.
Коли машина зникла в напрямку пожежної дороги, Марґо ще кілька хвилин стояла під будинком, дивилася на вікна Мейсона, у яких горіло світло. Вона бачила тінь Корделла, що рухалася по стіні, поки той метушився навколо Мейсона, підключав монітори, на яких відображалися дані про пульс і дихання.
Вона засунула руків’я ковальського молота за пояс на спині та прикрила головку полою куртки.
Коли Марґо вийшла з ліфта, Корделл саме йшов із кімнати Мейсона з купою подушок.
— Корделле, приготуй йому мартіні.
— Я навіть не знаю…
— Я знаю. Приготуй йому мартіні.
Корделл поклав подушки на двомісну канапу та опустився навколішки перед холодильником.
— Там часом соку немає? — спитала Марґо, заходячи зі спини.
Вона замахнулася ковальським молотом, із силою вдарила чоловіка при основі черепа й почула звук, немов щось луснуло. Корделл ударився головою об холодильник, потім тіло подалося назад, коліна розігнулись, і він упав на спину, позираючи розплющеними очима в стелю. Одна зіниця розширилась, інша — ні. Марґо розвернула йому голову набік і знову опустила молот, від чого на скроні з’явилася вм’ятина завглибшки в дюйм, а з вух потекла густа кров.