— Погойдайся зі мною на зірці, — раптом заспівав Крендлер. — Збери місячне сяйво в діжці[163].
За правилами класичної кулінарії, мозок треба вимочити, скласти під гніт і лишити на ніч у холодильнику, щоб він застиг. Якщо маєте справу зі свіжим продуктом, то складність полягає в тому, щоб не дати плоті розчинитися й перетворитися на глевку желейну масу.
Із надзвичайною спритністю доктор виклав затверділі скибочки на тарілку, обмокнув їх у борошні зі спеціями, а потім — у свіжих крихтах булочки бріош.
Він додав у соус натерті чорні трюфелі й наостанок — краплю лимонного соку.
Швидко підсмажив скибки, доки вони стали золотистими з обох боків.
— Чудово пахне! — гукнув Крендлер.
Доктор Лектер виклав підрум’янені шматочки на підсмажений хліб на теплих тарілках, полив соусом і прикрасив тонкими скибками трюфелів. Гарнір із петрушки й цілих каперсів на ніжках, а також по одній квітці настурції на салаті з водяного кресу, щоб візуально додати висоти, — і страва готова.
— Як воно? — спитав Крендлер, який знову сховався за квітами й тепер говорив надмірно голосно, як це трапляється з людьми, яким зробили лоботомію.
— Дуже смачно, — відказала Старлінг. — Ніколи ще не куштувала каперсів.
Доктор Лектер подумав, що масляний соус на губах Старлінг надає їй надзвичайної привабливості.
Крендлер співав за кущем, здебільшого дитсадкові пісеньки, і вимагав до себе уваги.
Доктор Лектер і Старлінг не зважали на нього й говорили про Мішу.
Старлінг дізналася про долю Лектерової сестри з їхніх бесід про втрати, але тепер доктор висловлював надію, що вона повернеться. Цього вечора припущення про повернення Міші видавалося Старлінг цілком логічним.
Вона також висловила сподівання, що колись таки зустрінеться з Мішею.
— Я б ніколи не доручив тобі відповідати на телефонні дзвінки. У тебе голос, як у пизди з кукурудзяних ферм, — заволав Крендлер із-за квітів.
— Подивимося, чи не нагадаю я вам Олівера Твіста, якщо попрошу ЩЕ[164], — відповіла Старлінг, чим викликала таку хвилю радості в доктора Лектера, що він не став стримуватися.
За другим разом вони спожили більшу частину лобної частки, майже дійшли до премоторної зони. Белькотіння Крендлера звелося до незв’язних спостережень про об’єкти, що перебували безпосередньо в полі його зору, а тоді він монотонно завів вульгарний довгий віршик під назвою «Посвіти».
Старлінг і Лектер так захопилися розмовою, що той лепет турбував їх не більше, ніж якби за сусіднім столиком у ресторані співали «З днем народження». Але коли гучний голос Крендлера почав надокучати, доктор Лектер узяв із кутка арбалет.
— Кларіс, я хочу, аби ти прислухалася до звуку цього струнного інструмента.
Він дочекався моменту, коли Крендлер замовкне, і випустив із арбалета болт — просто через стіл, крізь високий букет.
— В арбалетної тятиви є своя особлива тональність, і якщо ти коли-небудь, за будь-яких обставин, її знов почуєш, то пізнаєш справжню волю, спокій та самодостатність, — сказав доктор Лектер.
Поміж квітів у розкішному букеті стирчало пір’я разом із древком, і болт колихався в ритмі диригентської палички, що керувала биттям серця. Голос Крендлера одразу стих, і за кілька митей диригентська паличка також завмерла.
— Певно, це «ре», трохи нижче від середнього «до».
— Точно.
Іще за мить з-за квітів долинуло булькання. То був лише спазм у голосовому апараті Крендлера, спричинений підвищенням кислотності в крові. Сам Крендлер щойно переставився.
— Пропоную перейти до наступної страви, — сказав доктор, — трохи сорбету, щоб освіжити смакові рецептори перед куріпкою. Ні-ні, не вставай. Містер Крендлер допоможе мені прибрати зі столу, якщо ти не заперечуєш.
Усе сталося дуже швидко. Не відсуваючи ширму з квітів, доктор Лектер просто висипав недоїдки в черепну коробку Крендлера й склав тарілки йому на коліна. Потім він поставив на місце кришку від черепа, підібрав кінець мотузки, прив’язаної до візочка під кріслом, і поволік помічника на кухню.
Там доктор Лектер знову натягнув тятиву арбалета. Він принагідно скористався для цього акумуляторами від патологоанатомічної пилки.
163
«Swinging on a Star» — пісня американського композитора Джиммі ван Госена, яку вперше виконав Бінг Косбі в 1944 році у фільмі «Йти своїм шляхом».
164
Ідеться про інцидент у сирітській їдальні, описаний в романі «Пригоди Олівера Твіста» Чарльза Діккенса.