Пацці сів за старенький комп’ютер Квестури, набрав свій код доступу через Інтерпол до Програми запобігання насильницьким злочинам американського ФБР і запитав розлогу справу Лектера. Проклинаючи повільний модем, він намагався зчитати з екрана розмитий текст, аж доки літери набули чітких обрисів. Більшість матеріалів у справі вже були йому відомі. Але від двох фактів перехопило подих. Один — старий, другий — новий. В останньому оновленні йшлося про рентгенівський знімок, який свідчив, що Лектерові, ймовірно, провели операцію на руці. Старий факт знайшовся в копії надрукованого від руки звіту поліції штату Теннессі, де зазначалося, що Ганнібал Лектер убивав своїх вартових у Мемфісі, слухаючи магнітофонний запис «Ґольдберґ-варіацій».
Мейсон Верджер, американський багатій, який став жертвою Лектера, поширив плакат, у якому сумлінно закликав інформаторів телефонувати до ФБР за зазначеним номером. Плакат містив стандартне попередження про те, що доктор Лектер озброєний та небезпечний. Приватний телефонний номер також було подано — одразу під абзацом про величезну винагороду.
Квиток на літак із Флоренції до Парижа коштував шалені гроші, і Пацці довелося викласти їх із власної кишені. Він сумнівався, що французька поліція без зайвих питань надасть йому автопатч[60], і не знав іншого способу його дістати. З телефонної кабінки «American Express» поблизу Опери він зателефонував за приватним номером, поданим на плакаті Мейсона. Він припускав, що дзвінок відстежуватимуть. Пацці непогано говорив англійською, але знав, що італійський акцент його видасть.
Голос належав чоловікові, американцю, і був дуже спокійним:
— Скажіть, будь ласка, у якій справі ви телефонуєте?
— У мене може бути інформація щодо Ганнібала Лектера.
— Що ж, дякую за дзвінок. Вам відомо, де він перебуває наразі?
— Здається, так. Обіцянка про винагороду чинна?
— Так, чинна. Ви маєте якісь об’єктивні докази, що то він? Ви ж розумієте, нам часто телефонують усілякі жартуни.
— Ось що я вам скажу: він зробив собі пластичну операцію на обличчі та операцію на лівій руці. Досі може грати «Ґольдберґ-варіації». Має бразильські документи.
Пауза. Згодом:
— Чому ви не зателефонували в поліцію? Я мушу вам порадити вчинити саме так.
— Винагороду гарантовано за будь-яких обставин?
— Винагорода видається за інформацію, що призведе до арешту й суду.
— А чи дадуть винагороду за… особливих обставин?
— Ви маєте на увазі віддяку за голову доктора Лектера? Скажімо, для того, хто зазвичай не може отримати винагороду законним шляхом?
— Так.
— Ми з вами працюємо заради однієї мети. Тож лишайтеся, будь ласка, на лінії та вислухайте мою пропозицію. Міжнародні угоди та закони США забороняють пропонувати винагороду за чиюсь голову, сер. Будь ласка, лишайтеся на лінії. Можу я у вас запитати: ви телефонуєте з Європи?
— Так, із Європи, і більше я вам нічого не скажу.
— Добре, тоді вислухайте мене. Я пропоную, аби ви зв’язалися з юристом, щоб обговорити законність винагороди, та не вживали будь-яких нелегальних заходів щодо доктора Лектера. Чи можу я порекомендувати вам юриста? У Женеві є один, чудовий спеціаліст у цих справах. Чи не запишете його безкоштовний номер? Я наполегливо раджу зателефонувати йому та бути з ним відвертим.
Пацці купив передплачену картку і наступний дзвінок зробив із кабінки в торговельному центрі «Bon Marché». Він говорив з чоловіком із сухим швейцарським голосом. Розмова зайняла не більш ніж п’ять хвилин.
Мейсон заплатить один мільйон доларів США за голову та руки доктора Ганнібала Лектера. Таку ж суму він віддасть за інформацію, що приведе до його арешту й ув’язнення. Приватно він заплатить три мільйони доларів за доктора живцем — жодних запитань, анонімність гарантовано. За умовами оборудки інформатор також отримував сто тисяч доларів авансом. Аби претендувати на цей аванс, Пацці мусить надати чіткий відбиток пальця доктора Лектера, ще не відзнятий, на якомусь предметі. Якщо йому це вдасться, то в зручний для себе час слідчий зможе отримати решту готівки зі швейцарської банківської комірки, якою наразі опікується третя особа.
Перш ніж поїхати з «Bon Marché» до аеропорту, Пацці купив дружині пеньюар із шовкового муару персикового кольору.
Розділ 23
Як поводитись, коли ви знаєте, що людська шаноба — то марнота марнот? Якщо ви погоджуєтеся з Марком Аврелієм, що точка зору прийдешніх поколінь варта не більше, ніж погляди сучасників? Чи змогли б ви тоді жити по правді? Та й чи схотіли б жити по правді взагалі?