Наступного ранку червоноокий слідчий з’явився на Понте Веккіо. У ювелірній крамничці на старому мості він купив широкий, добре відполірований срібний браслет і оксамитову підставку, на якій прикраса стояла у вітрині. У ремісничому кварталі на південь від Арно, десь на вузьких вуличках навпроти палацу Пітті, він попросив іншого ювеліра стерти на браслеті ім’я виробника. Ювелір запропонував нанести на срібло антиоксидне покриття, але Пацці відмовився.
Стережіться Соллічіано, флорентійської в’язниці на шляху до Прато.
Другий поверх жіночого блоку. Ромула Ческу, схилившись над глибокою раковиною для прання, вимила з милом груди, ретельно висушила, а тоді вдягла чисту, простору бавовняну сорочку. Інша циганка, яка поверталася з кімнати для побачень, сказала щось Ромулі циганською на ходу. У тої між очима з’явилася невеличка зморшка. Привабливе обличчя зберегло звичний спокійний вираз.
Їй дозволили спуститися зі свого ярусу, як заведено, о восьмій ранку, але, коли Ромула підійшла до кімнати для відвідувань, її перехопив наглядач і скерував убік, у відособлене приміщення для допитів на першому поверсі тюрми. А там, замість звичної медсестри, стояв Рінальдо Пацці, тримаючи на руках її грудного хлопчика.
— Привіт, Ромуло, — мовив слідчий.
Вона підійшла впритул до високого поліцейського, не маючи жодного сумніву, що той одразу ж віддасть їй дитину. Немовля вже зголодніло й шукало груди.
Пацці вихнув підборіддям у бік ширми в кутку кімнати.
— Там є стілець. Можемо поговорити, поки ти його годуватимеш.
— Поговорити про що, Dottore[62]?
Ромула пристойно володіла італійською, а також французькою, англійською, іспанською та циганською. Говорила вона без емоцій — прегарні акторські здібності не вберегли її від тримісячного строку за кишенькові крадіжки.
Вона зайшла за ширму. У пелюшках немовляти був схований пластиковий мішечок із сорока сигаретами та шістдесятьма п’ятьма тисячами лір, що становило трохи більш ніж сорок один долар, побганими купюрами. Треба було робити вибір. Якщо поліцейський обшукав немовля, то може звинуватити її в контрабанді, щойно вона дістане мішечок, і всі привілеї буде скасовано. Вона трохи поміркувала, позираючи на стелю. Немовля смоктало цицьку. Навіщо поліцейському заморочуватися? Він і так має над нею перевагу. Ромула дістала мішечок і сховала собі під білизну. З-за ширми почувся голос:
— Від тебе тут самий клопіт, Ромуло. Тримати мати-годувальницю у в’язниці — марно гаяти час. Тут є по-справжньому хворі люди, медсестрам є кого доглядати. Ти ж ненавидиш ту мить, коли спливає побачення і доводиться віддавати дитину в чужі руки?
Що йому треба? Вона пречудово знала, хто він такий — начальник, Pezzo da novanta[63], покидьок девʼяностого калібру.
Умінням тлумачити вулицю Ромула заробляла на життя, і кишенькова крадіжка була одним із багатьох ремесел. Бувала жінка тридцяти пʼяти років із чуттям, мов у великого метедика сатурнії луни. Цей поліцейський — вона стала роздивлятися його понад ширмою — диви, який чепурний, обручка, відполіровані черевики, живе з дружиною, має хорошу хатню робітницю — після прасування в комірець підклали ущільнювач. У кишені куртки — гаманець, у правій кишені штанів — ключі, у лівій кишені штанів — гроші, згорнені навпіл, можливо, перетягнуті гумовою стрічкою. Між цим усім — член. Плаский мужній поліцейський, «цвітна капуста» в одному вусі, шрам біля лінії росту волосся, від якогось удару. Він до неї не по секс прийшов — якби так, то не став би приносити дитину. Чоловік не красень, але вона не думала, що він спить із бранками. Краще не дивитися в його пронизливі чорні очі, поки дитина смокче грудь. Навіщо він приніс дитину? Бо хоче показати свою владу, натякнути, що може забрати сина. Що йому потрібно? Інформація? Вона йому за милу душу складе казку про п’ятнадцятьох циган, що їх і на світі ніколи не було. Гаразд, а що мені від цього перепаде? Подивимося. А наразі покажемо йому трохи шкіри.
Слідкуючи за обличчям поліцейського, вона вийшла з-за ширми й оголила півмісяць соска біля дитячого личка.
— Там спекотно, — мовила вона. — Ви не могли б прочинити вікно?
— Я міг би зробити дещо більше, Ромуло. Я міг би прочинити двері, і ти це знаєш.
У кімнаті тиша. Надворі — шум Соллічіано, мов безперервний, глухий головний біль.
— Скажіть, чого ви хочете. За одне я з радістю візьмуся, іншого робити не стану.
Інтуїція правильно підказала циганці, що поліцейський поважатиме її за обережну зацікавленість.