— Усього лиш la tua solita còsa, твоя звична справа, — відповів Пацці, — але я хочу, аби цього разу ти попалася.
Розділ 25
Удень вони сиділи у квартирі навпроти й слідкували за фасадом палаццо Каппоні крізь віконниці високого вікна — Ромула, старша циганка, яка допомагала з немовлям (певно, її кузина), і Пацці, який за першої можливості тікав до них з роботи.
Дерев’яна рука, якою Ромула послуговувалась у своєму ремеслі, чекала в спальні на стільці.
Викладач зі Школи Данте Аліґ’єрі дозволив Пацці перебувати в квартирі з ранку до вечора. Ромула наполягла, аби в маленькому холодильнику виділили окрему поличку для неї з дитиною.
Довго чекати не довелося.
Другого дня о дев’ятій тридцять ранку помічниця Ромули зашипіла зі свого стільця під вікном. На іншому боці вулиці з’явилася чорна прірва — всередину прочинилися важкі палацові двері.
Он він, чоловік, якого у Флоренції знали під іменем доктора Фелла, маленький та граційний у темній одежі, пригладжений, мов норка, зупинився на сходинці, вдихнув повітря й оглянув в обох напрямках вулицю. Клацнув дистанційним пультом, щоб увімкнути сигналізацію, та потягнув на себе двері за велику ручку з кутого заліза, поплямовану іржею та непридатну для зняття відбитків. У руках він тримав сумку для покупок.
Уперше побачивши доктора Фелла крізь шпарину у віконниці, стара циганка схопила Ромулу за руку, мов хотіла її спинити, а тоді, поки поліцейський дивився в інший бік, поглянула на подругу й швидко, різко похитала головою.
Пацці одразу здогадався, куди прямує чоловік.
Поміж сміття доктора Фелла Пацці вже помітив характерний обгортковий папір із магазину делікатесів «Vera dal 1926», на віа Сан-Джакопо біля мосту Санта- Трініта.
Поки Ромула натягала свій костюм, а Пацці визирав із вікна, доктор уже рушив у напрямку крамниці.
— Dunque[64], на закупи, — мовив Пацці й не зміг утриматись, аби вп’яте не повторити Ромулі вказівки: — Ходи за ним слідом, Ромуло. Зачекаєш на цьому березі біля Понте Веккіо. Перестрінеш його, коли він вертатиметься, коли нестиме в руках повну сумку. Я йтиму попереду нього, за квартал, ти мене першим побачиш. Триматимуся неподалік. Якщо виникнуть проблеми, якщо тебе заарештують, я це владнаю. Якщо він піде кудись іще — повертайся на квартиру. Я тобі зателефоную. Покладеш цю перепустку під лобове скло таксі й приїдеш до мене.
— Eminenza[65], — відповіла Ромула, підкреслюючи форму ввічливості в іронічному італійському стилі, — якщо виникнуть проблеми й мені дехто допоможе, то не кривдьте його, мій друг нічого собі не візьме, дозвольте йому втекти.
Пацці не став чекати на ліфт, а кинувся вниз сходами в брудному робочому комбінезоні й кашкеті. У Флоренції важко стежити за людьми, бо тротуари вузькі, а на міських вулицях життя нічого не варте. Пацці наготував собі на узбіччі побитий motorino[66], до якого заздалегідь прив’язав дюжину щіток. Скутер завівся з першого ж оберту, і в хмарці сизого диму головний слідчий поїхав брукованою вулицею. Маленький мопед стрибав по бруківці, мов Пацці віслючка осідлав.
До Пацці сигналили розлючені водії, а він їхав без поспіху, купляв цигарки та гаяв час, аби лишатися позаду, доки не переконався, куди саме прямує доктор Фелл. Наприкінці віа де Барді починалася борґо Сан-Джакопо з однобічним рухом, де машини їхали назустріч слідчому.
Пацці покинув мопед на тротуарі й рушив пішки, вихляючи пласким тілом то в один, то в інший бік, пробираючись крізь натовп туристів на південному кінці Понте Веккіо.
Флорентійці кажуть, що крамничка «Vera dal 1926», повна сирів і трюфелів, пахне, мов ноги Господа.
Доктор аж ніяк не поспішав виходити з магазину. Він обирав перші в цьому сезоні білі трюфелі. Пацці бачив його спину крізь вітрину, поміж мистецьки викладеної шинки й пасти.
Пацці сходив за ріг і повернувся, вмивши обличчя у фонтані, що вивергав воду зі свого власного вусатого обличчя з левиними вухами.
— Як хочеш працювати на мене, то мусиш оце зголити, — звернувся Пацці до фонтана, перемагаючи холодний кавалок у шлунку.
Доктор із кількома невеличкими пакунками в сумці уже виходив надвір. Вирушив назад по борґо Сан-Джакопо в напрямку свого дому. Пацці рушив на випередження іншим боком вулиці. Натовп на вузькому тротуарі витіснив Пацці на проїжджу частину, і дзеркало патрульної машини карабінерів боляче стукнуло його по наручному годиннику.
— Stronzo! Analfabèta![67] — заволав із вікна водій, і Пацці заприсягнувся помститися.