Пацці вгледів доктора у дверному прорізі, а тоді знов — під прожектором перед фортецею. Тримаючи дистанцію, він пішов слідом за Лектером. Коли переконався, що доктор прямує вниз вулицею до своєї автівки, то розкрив мобільник і попередив Ньйокко.
Голова цигана виринула з коміра, наче в черепахи, із запалими очима, попід шкірою виказується череп — достоту черепаха. Він закатав рукав до ліктя, поплював на браслет і витер його насухо ганчіркою. Тепер, коли срібло було відполіроване слиною та святою водою, він сховав руку за спиною під плащем, аби браслет у мряці не намокнув, і став видивлятися на верхівці пагорба доктора. Наближалася колона розгойданих голів. Ньйокко проштовхався крізь людський потік на вулицю — туди, де міг іти проти течії та краще бачити ціль. Без помічників йому доведеться самотужки наштовхнутися на доктора й полізти йому в кишеню — не проблема, оскільки крадіжку треба було провалити. Ось і цей елегантний чоловік — іде вздовж бордюру, хвала Господові. Пацці також спускався з пагорба, прямував за доктором на відстані тридцяти метрів.
Ньйокко зробив хвацький віраж із середини проїжджої частини. Скориставшись тим, що до нього наближалося таксі, він стрибнув убік, мов намагався ухилитися від машини, озирнувся, обсипавши водія прокльонами, та зіштовхнувся животами з доктором Феллом, запустив пальці йому під плащ, а тоді відчув, як руку стискає залізна хватка, потім — удар, і циган вирвався без видимих ушкоджень, а доктор Фелл, майже не спиняючи ходи, зник у потоці туристів, дозволивши Ньйокко втекти.
Майже в ту саму мить біля цигана опинився Пацці, перестрів його в ніші біля залізних воріт, де Ньйокко похилився вперед на хвильку, а тоді, важко дихаючи, виструнчився.
— Вдалося. Схопив мене так, що бувай здоровий. Цей cornuto[75] хотів поцілити мені в яйця, та промазав, — мовив Ньйокко.
Ставши на одне коліно, Пацці обережно знімав із руки Ньйокко браслет, аж раптом циган відчув на нозі щось гаряче й мокре, а потім, коли він змінив поставу тіла, із проріхи в штанях вистрелив гарячий потік артеріальної крові — просто в обличчя й на руки Пацці, саме коли слідчий знімав браслет, намагаючись тримати його за краї. Кров бризкала навсібіч, залила обличчя Ньйокко, коли він нахилився подивитися на себе, коли ноги вже підгиналися. Циган повалився на ворота, схопився за них однією рукою, притиснув ганчірку до того місця, де ноги єдналися з тулубом, намагався зупинити нестримний потік крові з перерізаної стегнової артерії.
Як завжди з ним траплялося в бою, Пацці поринув у холоднокровний спокій, обхопив рукою Ньйокко й відвернув від натовпу, щоб кров бризкала крізь ґрати воріт, а тоді опустив його на землю, поклавши на бік.
Пацці дістав із кишені мобільник і заговорив у слухавку, немов викликав швидку, хоч насправді навіть не ввімкнув телефон. Він розстебнув плащ і розгорнув його над циганом, як сокіл розправляє над жертвою крила. Байдужий натовп рухався далі, повз слідчого. Пацці врешті зняв із Ньйокко браслет і опустив у маленьку коробочку, яку приніс із собою. Поклав телефон Ньйокко собі в кишеню. Ньйокко заворушив губами:
— Madonna, che freddo[76].
Зробивши над собою зусилля, Пацці прибрав від рани слабку руку Ньйокко, тримав її, немов намагався утішити друга, дозволив циганові сплинути кров’ю. Пересвідчившись, що Ньйокко помер, Пацці полишив його лежати біля воріт, поклавши йому голову на руку, наче циган спав, а тоді змішався з рухливим натовпом.
Уже на площі Пацці довго дивився на спорожніле паркувальне місце — щойно дощ зросив бруківку там, де стояв «ягуар» доктора Лектера.
Доктора Лектера — Пацці більше не думав про нього як про доктора Фелла. То доктор Ганнібал Лектер.
Доказ, який мусив задовольнити Мейсона, наразі лежав у кишені плаща Пацці. Доказ, який задовольнив самого Пацці, скрапував із плаща йому на черевики.
Розділ 29
У світанковій заграві над Ґенуєю ранкова зоря вже блідла, коли старенька «альфа» Рінальдо Пацці з гуркотом заїхала на причал. Прохолодний вітер наганяв хвилі в гавані. На вантажному судні скраю щось зварювали, помаранчеві іскри сипалися дощем у чорну воду.
Ромула сиділа в машині з дитиною на колінах, ховалася від вітру. Есмеральда тулилася на маленькому задньому сидінні «купе» berlinetta[77], відхиливши вбік ноги. Вона не сказала ані слова відтоді, як відмовилась торкатися Шайтана.