Маленький кажан шмигнув повз екран, полюючи на жуків.
— На цьому полотні від дверей Собору Беневенто ми бачимо повішеного Юду, у якого з живота вивалюються кишки — так його описав у Діях апостолів святий Лука, лікар за фахом. Ось він висить в оточенні гарпій, над ним у небі — лик Каїна на Місяці, а ось як його зобразив ваш земляк Джотто, знову ж таки з випущеними нутрощами… І ось, нарешті, видання «Пекла» п’ятнадцятого століття, де тіло Пʼєра делла Вінья висить на кровоточивому дереві. Навіть не витрачатиму ваш час на очевидні паралелі з Юдою Іскаріотом… Проте Данте не потребує візуальних ілюстрацій: геній Данте Аліґ’єрі змушує Пʼєра делла Вінья, який опинився в Пеклі, сичати, видавати здушені свистячі й шиплячі, наче він так і не вибрався з зашморгу. Послухайте, як він розповідає про те, що йому разом з іншими приреченими доводиться тягти власне мертве тіло й чіпляти його на терновий кущ:
Зазвичай бліде обличчя доктора Лектера червоніє, коли він відтворює для Студіоло хрипіння й задуху агонії Пʼєра делла Вінья й одночасно вправляється з дистанційним пультом, змінюючи на великій поверхні брезентової завіси образи делла Вінья та Юди з виваленими кишками.
— Отак Данте за допомогою звуку передає смерть Юди та смерть Пʼєра делла Вінья за однакові гріхи — користолюбство й зраду… Ахітофел, Юда і ваш добрий знайомий Пʼєр делла Вінья. Користолюбство, повішення, саморуйнування, причому користолюбство вважається таким само руйнівним, як і повішення… І що нам каже безіменний флорентійський самогубець наприкінці canto[85]?
«І я… на свою ж шибеницю власний дім перетворив».
— Можливо, наступного разу вам буде до вподоби обговорити сина Данте, Пʼєтро. Неймовірно, але він був єдиним із перших коментаторів «Пекла», який зауважив у тринадцятій пісні звʼязок між Пʼєром делла Вінья і Юдою. Також, гадаю, вам буде цікаво розвинути тему укусів у Данте. Граф Уґоліно гризе потилицю архієпископа, Сатана трьома своїми обличчями гризе Юду, Брута й Кассія — таких же зрадників, як і Пʼєр делла Вінья… Красно дякую вам за увагу.
Учені аплодували йому з ентузіазмом, хоч і в притаманній їм м’якій, сухуватій манері, і доктор Лектер, так і не ввімкнувши світла на повну потужність, прощався з ними поіменно, тримаючи в руках книжки, аби не довелося тиснути руки. Виходячи з тьмяного Салону Лілій, слухачі, здавалося, були цілком оповиті чарами лекції.
Доктор Лектер і Рінальдо Пацці, лишившись сам-на-сам у великій залі, чули, як між ученими на сходах спалахували дискусії з приводу виступу.
— То що скажете, Commendatore, чи вдалося мені зберегти свою посаду?
— Я не вчений, докторе Фелл, проте навіть обивателю зрозуміло, що ви справили на них враження. Докторе, якщо вам буде зручно, я проводжу вас додому й заберу речі вашого попередника.
— Там дві валізи, Commendatore, а у вас ще й портфель. Понесете їх усі в руках?
— Я домовився, що до палаццо Каппоні по мене приїде патрульна машина, — Пацці вмів наполягати, коли виникала необхідність.
— Гаразд, — відповів доктор Лектер. — Я буду готовий за хвилину, тільки речі складу.
Пацці кивнув, відійшов до високого вікна й дістав мобільний телефон, не зводячи з Лектера очей.
Пацці бачив, що доктор абсолютно спокійний. Із нижніх поверхів долинали звуки електроінструментів.
Пацці набрав номер і, коли Карло Деоґрасіас відповів, мовив:
— Лауро, amore, буду вдома незабаром.
Доктор Лектер прибрав книжки з кафедри і склав їх у сумку. Потім обернувся до проектора, у якого й досі гудів вентилятор охолодження, а в промені літали порошинки.
— Я мав їм іще оце показати, гадки не маю, як же я пропустив цей малюнок, — доктор Лектер вивів на екран зображення голого чоловіка, що висів під бійницями палацу. — Він вас зацікавить, Commendatore Пацці, дайте-но тільки налаштувати різкість.
Доктор Лектер повозився з апаратом, а тоді підійшов до зображення на стіні. Його чорний силует на завісі був такого ж розміру, як і шибеник.
— Зможете розібрати? Це максимальне збільшення. Ось тут його вкусив архієпископ. А під ним написано ім’я.
84