Для Мейсона Верджера день і ніч майже нічим не різняться. Вийшло так, що саме в цей час він спав. Навіть в акваріумі не горіло світло. Мейсонова голова похилилася на подушці, єдине око розплющене, наче у великого вугра, який також наразі спав. Чутно лише ритмічне сичання й зітхання респіратора і тихе булькання компресора в акваріумі.
Крізь ці безперервні шуми прорвався ще один звук, тихий, проте наполегливий. Дзижчання телефона, яким користувався виключно Мейсон. Бліда рука повзе на пальцях, наче краб, щоб натиснути кнопку на апараті. Слухавка лежить під подушкою, мікрофон — біля руїни, яка колись була обличчям.
Спершу Мейсон почув на тлі звук літака, а потім обридлу мелодію з «Gli Innamorati».
— Так. Розповідай.
— Це якесь криваве казино, — сказав Карло.
— Розповідай.
— Мій брат Маттео загинув. Я саме тримаю руку на його тілі. Пацці теж загинув. Доктор Фелл їх убив і втік.
Мейсон відповів не одразу.
— Ви винні мені двісті тисяч доларів за Маттео, — сказав Карло. — Для його родини.
Сардинці завжди вимагають страхові виплати в разі смерті.
— Я розумію.
— Через смерть Пацці зчиниться буча.
— Треба пустити чутку, що Пацці був нечистим на руку, — сказав Мейсон. — Вони це краще сприймуть, якщо руки нечисті. То він у чомусь таки замазався?
— Окрім цієї справи, як я знаю, то ні. Що, як вони через Пацці вийдуть на вас?
— Про це я можу подбати.
— А мені треба подбати про себе, — відповів Карло. — Це вже занадто. Загинув провідний слідчий Квестури, від такого я не відкуплюся.
— Ви ж нічого не зробили, так?
— Нічого ми не зробили, але якщо Квестура припише до справи моє ім’я — о Мадонно, мені хана! За мною до кінця життя стежитимуть. У мене ж на чай ніхто не братиме, навіть перднути на вулиці не зможу. А як щодо Оресте? Він знає, кого мав знімати?
— Не думаю.
— У Квестурі ідентифікують доктора Фелла не сьогодні, так завтра. Оресте все розкумекає, щойно побачить новини, бо події в часі збігаються.
— Оресте добре платять. Оресте нам не нашкодить.
— Вам, може, і не нашкодить, але наступного місяця на Оресте чекає суд у Римі в справі порнографії. А тепер у нього є чим поторгуватися. Якщо ви й досі цього не знали, то вам варто дати своїм людям пару копняків. Вам так потрібен той Оресте?
— Я з ним поговорю, — обережно сказав Мейсон глибоким голосом радіоведучого, що лунав із понівеченого обличчя. — Карло, ти ще в грі? Тепер тобі самому хочеться знайти доктора Фелла, так? Ти мусиш знайти його заради Маттео.
— Так, але за ваш кошт.
— Тоді займися фермою. Зроби тваринам щеплення від свинячого грипу й холери, отримай усі довідки. Дістань контейнери, щоб їх транспортувати. У тебе нормальний паспорт?
— Так.
— Я маю на увазі нормальний, Карло, а не оте лайно з якогось горища в Трастевере[90].
— У мене нормальний паспорт.
— Я з тобою зв’яжуся.
Завершивши розмову під гуркіт літака, Карло мимоволі натиснув на автоматичний набір номера. Телефон Маттео голосно задзвонив у мертвій руці, яка й досі стискала мобільний сталевою хваткою трупного задубіння. На якусь мить Карло подумав, що брат ось-ось піднесе слухавку до вуха. Переконавшись, що Маттео не відповість, Карло з тугою натиснув на мобільному відбій. Обличчя його скривилося так, що медбрат не витримав і відвів погляд.
Розділ 38
Обладунок Диявола з рогатим шоломом — це пречудовий зразок італійських панцирів п’ятнадцятого століття, який з 1501 року висить на стіні сільської церкви Санта-Репарата, що на південь від Флоренції. Окрім елегантних, наче в сарни, рогів, є ще гострі викладні манжети — їх почепили там, де мали бути чоботи, у нижній частині накладок на гомілки, натякаючи на роздвоєні копита Сатани.
Якщо вірити місцевій легенді, один молодик якось проходив у цих самих обладунках повз цю саму церкву й промовив всує імʼя Діви Марії, а тоді зрозумів, що не зможе зняти свого обладунку, доки не вимолить у Діви Марії прощення. Обладунок він потім подарував церкві на знак подяки. Збруя справляє неабияке враження, вона з честю пройшла випробування на міцність, коли 1942 року в церкві розірвався артилерійський снаряд.
Обладунок, верхня частина якого вкрита подібним до повсті шаром пилу, позирає вниз на вівтар, де саме закінчується меса. Від ладану здіймається дим, проходить крізь порожнє забороло.
На службі присутні тільки троє: дві старі жінки, обидві в чорному, і доктор Ганнібал Лектер. Усі троє приймають причастя, і доктор Лектер дещо неохоче торкається губами чаші.