Мейсонів телефон задзвонив о пів на другу ночі. Той удав подив і зацікавленість.
Телефон Джека Кроуфорда задзвонив о першій тридцять пʼять. Він покректав і перекотився на порожню, примарну половину подружнього ліжка, де колись спала його покійна дружина Белла. Там було прохолодно, Кроуфорду стало легше думати.
Кларіс Старлінг останньою дізналася про те, що доктор Лектер знову скоїв убивство. Вона повісила слухавку й довго нерухомо лежала в темряві, очі пекло — чому, вона так і не зрозуміла, але й не заплакала. Дивлячись угору з подушки, вона бачила у вирі темряви його обличчя. Звісно, то було старе обличчя доктора Лектера.
Розділ 40
Пілот санітарного літака відмовився сідати в маленькому аеропорті Арбатакса без диспетчерської служби, тим паче в темряві. Вони приземлилися в Кальярі, заправилися пальним і почекали ранку, а тоді злетіли над узбережжям у мальовничому світанку, який надавав мертвому обличчю Маттео оманливого рожевого відтінку.
На злітній смузі в Арбатаксі на них чекала вантажівка з труною. Пілот почав сперечатися за гроші, і Томмазо довелося втрутитись, аби Карло не натовк тому пику.
Три години гірською трасою, і вони вдома.
Карло усамітнився під грубим дерев’яним навісом, який він збудував разом із Маттео. Усе було готове, камери стояли на місцях, щоб відзняти смерть Лектера. Карло стояв під навісом, збудованим руками Маттео, і дивився на себе у величезне дзеркало в стилі рококо, що висіло над загоном для тварин. Він роззирнувся навколо, на колоди, що вони разом пиляли, згадав великі квадратні руки Маттео на ручці пили, і з Карло вирвався болісний крик, крик із глибини стражденного серця, такий гучний, що в деревах прокотилася луна. Із заростів на гірському пасовиську висунулися ікласті морди.
Пʼєро й Томмазо, які й самі були один одному братами, полишили його в спокої. На гірському пасовищі співали пташки.
З будинку вийшов Оресте Піні, однією рукою застібаючи ширинку й розмахуючи другою з телефоном.
— Отож, ви впустили Лектера. Не щастить тобі.
Здавалося, Карло його не чув.
— Слухай, ще не все пропало. Ще все може вийти як годиться, — сказав Оресте Піні. — Тут Мейсон на дроті. Йому знадобилося simulado[92]. Запис, який він зможе показати Лектеру, коли реально його впіймає. Бо ми ж усе приготували. І тіло в нас є — Мейсон сказав, це якийсь головоріз, що ти його найняв. Каже, ми можемо просто, е-е, просунути його під огорожу, коли свині вийдуть, і поставити ту плівку з криками. Ось, поговори з Мейсоном.
Карло повернувся й поглянув на Оресте, наче той з місяця звалився. Зрештою він узяв мобільний. Поки він говорив із Мейсоном, його обличчя яснішало, і на Карло немов зійшов спокій. Він склав мобільний телефон.
— Готуйся, — мовив він.
Карло переговорив із Пʼєро й Томмазо, а тоді з допомогою оператора вони перенесли домовину під навіс.
— Не підносьте поки ближче, щоб в об’єктив не потрапило, — сказав Оресте. — Спершу знімемо, як тварини бігають, а потім перейдемо до справи.
Помітивши під навісом рух, з укриття вийшли перші свині.
— Giriamo! — гукнув Оресте.
І ось вони побігли, дикі свині, брунатні та сріблясті, високі, людині по пояс, з широкими грудьми, з довгою щетиною, вони рухалися зі швидкістю вовка на своїх маленьких ратицях, розумні оченята сяяли на пекельних обличчях, масивні шийні м’язи вигравали під гребенем настовбурчених щетинок на спині, такій сильній, що вони піднімали на великих гострих іклах людину.
— Pronti! — крикнув оператор.
Вони три дні нічого не їли, тому за першими свинями потяглася ще одна шеренга, не виказуючи жодного страху до чоловіків, які стояли за огорожею.
— Motore! — скомандував Оресте.
— Partito! — заволав оператор.
Свині зупинилися за десять ярдів від навісу і, риючи копитами землю, вишикувалися в лінію, у частокіл із копит та іклів, посередині — вагітна самка. Вони кидалися вперед і відступали назад, як у спорті, й Оресте схрестив пальці рамкою, взявши їх у кадр.
— Azione! — загорлав він до сардинців.
Карло підійшов до нього ззаду, устромив ніж між сідниць і потягнув лезо вгору, від чого режисер закричав, а тоді схопив його за стегна й кинув уперед головою в загін. Свині кинулися на здобич. Оресте спробував підвестися на ноги, став на одне коліно, але самка вдарила його під ребра, і він повалився плазом на землю. Свині напустилися на нього з виском і гарчанням, два кабани вгризлися в обличчя, відірвали щелепу й переламали її, наче грудну дужку в курки. І попри це Оресте знову спробував стати на ноги, але впав на спину, підставивши свиням незахищений живіт, махаючи руками й ногами понад щетинистими спинами. Оресте кричав навіть без щелепи, не в змозі сформувати звуки в слова.