Біль мені втишився, як я підтерся пажевим капелюхом, обсадженим трепітками по-швейцарському.
Відтак, засівши за кущем, підтерся я котом-марчуком, той саме туди навинувся, проте він спазурив мені всю промежину.
Оговтався я лише назавтра, підтершись рукавичками моєї матері, пропахченими її малахвією.
Підтирався я ще шавлією, кропом, ганусом, майораном, трояндами, гарбузовою гудиною, капустинням, винограддям, бурячинням, калачиками, червецем (от лише дула опісля червоніє), латуком, листям шпинату, — мало малий спасибіг з того всього, — потім проліском, бур'яном, кропивою, сокирками, але від цього пішла у мене кровотеча, тоді я підтерся гульфиком і уздоровився.
Потім я підтирався простирадлами, ковдрами, фіранками, подушками, обрусами, хідниками, ганчірками, серветками, носовичками, пеньюарами. При цьому я зазнавав утіхи ще більшої, ніж коростявий, коли його чухмарять.
— Отакої (сказав Ґранґузьє), але яка підтирка, по-твоєму, найкраща?
— Отож-бо й воно (відповів Ґарґантюа), і зараз вам стане ясно, що й до чого. Підтирався я сіном, соломою, клоччям, волосом, вовною, папером, але
— Ого! (гукнув Ґранґузьє). Дурний та хитрий! Диви, незгірш вийде в тебе і вірш!
— Авжеж (сказав Ґарґантюа), ваша величносте, у піїти так: де Рим, а де Крим, зате пара вже рим. Ось послухайте, як звертається наша заглибина до задрип:
Як вам, може, — ще?
— Катай, — підохотив Ґранґузьє.
— Гаразд, — мовив Ґарґантюа:
Хай тепер хтось скаже, що я тут не дока! Клянуся Вседівкою, сам я не робив так на практиці; але звертаючи ці слова до такої, як ви бачите, великої пані, я вбиваю їх собі у помку, як у торбу.
— Вернімося (сказав Ґранґузьє) до матерії нашої розмови.
— До якої? (спитав Ґарґантюа). До ковтеликів?
— Ні (заперечив Ґранґузьє). До підтирок.
— Бачте (сказав Ґарґантюа), а ви готові виставити барильце бретонського, як я вас покладу на горб?
— Я готовий, — мовив Ґранґузьє.
— Так ось (сказав Ґарґантюа), нема чого підтиратися, як не нагівняв. А не нагівняєш, як не висерешся. Отож, попереду треба висратися, а тоді вже підтиратися.
— О (покликнув Ґранґузьє) ти не той дурень, що й у церкві б'ють! Бачу, скоро ти вискочиш, сто чортів, на доктора Сорбонни, як той казав, ще не виріс, а ума виніс! Одначе, прошу викладати мені своє підтирознавство далі. Бородою своєю свідчуся, не барильце, а цілих шістдесят бочок доброго бретонського вина тобі я виставлю, та ще й не бретонського, а верронського розливу.
— Потім я ще підтирався (повів Ґарґантюа) головним завоєм, ясиком, капцем, ягдташем, козубом, але то все була підтирка, визнаю, нікудишня! Нарешті капелюхом. Капелюхи, щоб ви знали, трапляються всякі, гладесенькі, кошлаті, ворсисті, шовковисті, отласисті. Кошлаті, ті найкращі — ідеально очищають від фекальної маси.
Підтирався я ще куркою, півнем, курчам, телячою шкірою, зайцем, голубом, бакланом, адвокатським мішком, кобою, очіпком, манком.
Але насамкінець присягаюсь: нема підтирки над пухнасте гусенятко, треба тільки тримати його за голову, як пропихаєте між ногами. Вашому дупельцю розкішний тоді сверб, бо пух у гусеняти такий ніжний, а саме гусеня таке тепленьке, і те все тепло одразу через калюх та інші кишки передається, розливаючись, аж до самого серця та мозку. І якщо ви гадаєте, ніби всім своїм раюванням у полях Єлисейських герої і напівбоги завдячують асфоделям чи амброзії або нектару, як запевняють бабці, то ви дуже помиляєтесь. Уся сила (на мою думку), а також на думку Иоганна Шотландського, у тім, що вони підтираються гусенятами.