Ґарґантюа і Пантаґрюель

На це брат Жан спересердя відповів:

Клянуся ботою малою
Святого Бенуа, що вмить
Посвідчить кожен мій сусід,
Що я покірно і безгласо
Радніше скину свою рясу.
Піду бурлакою із хати,
Ніж дамся жінці попихати.
Женитися? Ото охота!
Загрузнуть в баб'ячім болоті!
Під боком мать це ластів'я?
То як же зможу тоді я
До Цезаря і до Помпея
Піднестись звагою своєю?
Та шлюб мені — страшна кормига.

Тут Панурґ розхристав накривку і всі свої містичні шати і так відповів братові Жану:

То знай, безсовісний латрига,
Що підеш ти в смолі кипіть,
А я в раю, як самоцвіт,
Сіятиму в красі усій
Й на тебе звідти, блудодій,
Мочитимусь. От буде сцена.
А втім є інша думка в мене:
Поки чортів'я попід руки
Тягтимуть грішного на муки,
А що як дама Прозерпіна
Своє охітне око спине
На тому, що в твоїй матні.
І бачиться тепер мені,
Як ця розвогнена жага
На закоханців вже чига,
Як вас Амур у шал уверг,
Як ти береш її під верх.
Невже тоді, признайсь, синок,
Не побіжить в якийсь шинок
Принести випити вина
На загад твій сам Сатана?
І пляшку ти не вип'єш махом
За ту, що тішиться з монахом?

— Пішов ти, дурню старий (сказав брат Жан), к бісу! Не стану я більше римувати, рима кісткою мені в горлі стоїть. Побалакаймо про те, як нам віддячитися.

Розділ XLVII Як, попрощавшись з Бакбук, ми оракул Сулії покинули

— Про віддяку (сказала Бабук) не може бути й мови. За нагороду нам буде те, що ви зостанетесь удоволені. Тут під землею, в теренах циркумцентральних, для нас вище благо не в тім, аби брати і приймати, а в тім, аби наділяти і давати, і раді ми не тоді, як багато беремо і від інших приймаємо, як це заведено, мабуть, по ваших сектах, а тоді, як ми багато чим інших наділяємо і багато їм даємо. Я прошу вас про одне: запишіть у цій ритуальній книзі ваші імена і назву вашого краю.

З цим словом вона розгорнула велику гарну книгу, і її містагог записав з нашого голосу, провівши золотим стилетом кілька ліній, проте ніяких письмен після цього не з'явилося.

Тоді Бакбук налила незвичайної своєї води у три міхи і, передаючи їх нам до рук, сказала:

– Ідіть, друзі мої, і хай береже вас ця духовна сфера, центр якої всюди, а кружина ніде, і звана у нас Богом; коли ви вернетесь до себе, то посвідчіть, які величезні скарби і дива дивні криються тут під землею. Адже недарма Церера, шанована всіма за те, що відкрила штуку рільництва, навчила його людей і завдяки винаходу пашні вибавила рід людський від такої грубої поживи, як жолуді, недарма вона так побивалась, що її доньку умкнули в попідземні наші терени, певна річ, передчуваючи, що під землею її дочка виявить більше благ і більше чудес, ніж сотворила нагорі вона сама.

На що звелася у вас штука викликати блискавку і зводити з неба вогонь, колись винайдена мудрим Прометеем? Ви її, напевне, вже втратили; на вашій півкулі вона зникла, тоді як тут, під землею, вона застосовується, як колись. Даремно ви дивуєтесь, побачивши, як перун і вогонь небесний спалюють і спопеляють ваші міста, вам невтямки, від кого, через кого і звідки береться цей катаклізм, як на ваш погляд страхолюдний, а нам звичний і навіть корисний. Філософи ваші нарікають, що все відкрите старожитніми, їм нема чого відкривати, але вони помиляються. Все, що постає перед нашим зором на небі і що ви звете явищами, все, що вам виставляє на очі земна поверхня, все, що таять у собі моря і річки, ніщо проти того, що держать у собі надра земні.

Ось чому титул Підземного Державця майже всіма язиками позначається епітетом, пов'язаним з багатством. Коли добіжать краю й дійдуть до скутку труди й зусилля знайти Бога-Вседержителя, якого єгиптяни називали сокровенним, утаєним, скритим і, цими іменами іменуючи його, молили об'явитись і показатись їм, то Бог, на людські благання зглянувшись, розширить їхні знання і про себе самого і про свої творіння, і в провід дасть добрий ліхтар, бо всі любомудри і давні мудреці, аби щасливо прийти до богопізнання і до мудрости, побажали, щоб їхнім вожаєм був Бог, а сопутцем — людина.