Гаррі люто глянув на друзів.
- Ти правий, Гаррі, - тихенько мовила Герміона.
- Я накину плаща-невидимку, - сказав Гаррі. - На щастя, він знов у мене.
- А ми вмістимося під ним усі троє? - запитав Рон.
- Усі... усі троє?
- Ой, не придурюйся! Невже ти думаєш, що ми тебе пустимо самого?
- Звичайно ж, ні! - жваво додала Герміона. - Як ти збираєшся дійти до каменя без нас? Я зараз піду й перегляну книжки, може, знайду щось корисне...
- Але якщо нас упіймають, вас виженуть теж...
- Не думаю, - заперечила Герміона. - Флитвік сказав мені по секрету, що я отримала з його іспиту п'ять з трьома плюсами. Тепер мене так просто не виженуть.
Після вечері вони всі втрьох сиділи у вітальні. Ніхто їх не турбував; зрештою, жоден ґрифіндорець ще й досі не розмовляв із Гаррі. І сьогодні вперше це його не засмучувало. Герміона переглядала свої конспекти, сподіваючись натрапити на одне з тих заклинань, яке їм треба буде подолати. Гаррі й Рон мовчали. Вони обидва обмірковували те, що їм доведеться зробити.
Поступово решта дітей розійшлися по спальнях, і кімната спорожніла.
- Може, принеси вже плащ, - пробурмотів Рон, коли нарешті, позіхаючи й потягуючись, з вітальні вийшов Лі Джордан.
Гаррі побіг нагору до спальні. Дістав плаща, а тоді помітив дудку, яку на Різдво подарував йому Геґрід. Поклав її до кишені, щоб заграти на ній Флафі, - співати йому щось не хотілося.
Побіг назад до вітальні.
- Краще накиньмо плаща тут, щоб побачити, чи він накриє нас трьох. Бо раптом Філч помітить чиюсь ногу, яка блукає сама собою...
- Що це ви робите? - пролунав голос із кутка кімнати.
З-за крісла виник Невіл, стискаючи в руках Тревора - жабку, яка знову намагалася втекти на волю.
- Нічого, Невіле, нічого! - відповів Гаррі, поспіхом ховаючи плащ за спину.
Невіл глянув на їхні винуваті обличчя.
- Ви знову кудись ідете! - здогадався він.
- Ні-ні! - заперечила Герміона. - Нікуди ми не йдемо. Чому ти не лягаєш спати, Невіле?
Гаррі глянув на високий годинник біля дверей. Не можна втрачати ані хвилини. Снейп, можливо, вже намагається приспати Флафі.
- Вам не можна нікуди йти! - сказав Невіл, - вас знову піймають. Ґрифіндор матиме ще більше проблем.
- Ти не розумієш, - пояснив Гаррі, - це дуже важлива справа.
Але Невіл явно настроював себе на щось відчайдушне.
- Я вам не дозволю! - сказав він, підбігши до портрета з отвором. - Я... буду з вами битися!
- Невіле!- прорвало нарешті Рона. - Іди звідси й не будь ідіотом!
- Я тобі не ідіот! - крикнув Невіл. - Скільки можна порушувати правила?!. Ви самі навчили мене чинити опір!
- Так, але ж не нам!- у відчаї мовив Рон. - Невіле, ти не розумієш, що робиш!
Рон ступив крок уперед, а Невіл випустив з рук жабку, яка стрибнула і щезла.
- Ану, спробуй мене вдарити! - затявся Невіл, стискаючи кулаки. - Я готовий!
Гаррі повернувся до Герміони.
- Зроби щось!- у розпачі попросив її.
Герміона вийшла наперед.
- Невіле, - сказала вона, - я дуже й дуже перепрошую! - Вона спрямувала чарівну паличку на Невіла і вигукнула: - Петрифікус Тоталус!
Невілові руки прикипіли йому до боків. Ноги стулилися докупи. Він захитався усім своїм закляклим тілом, а тоді впав, мов дошка, просто на обличчя.
Герміона підбігла й перевернула його на спину. Невілові заціпило щелепи, і він не міг говорити, рухалися тільки його нажахані очі.
- Що ти йому зробила? - прошепотів Гаррі.
- Це повний тілов'яз, - відповіла бідолашна Герміона. - Ох, Невіле, мені так шкода!
- Ми були змушені, Невіле! Нема коли пояснювати, - сказав Гаррі.
- Ти згодом усе зрозумієш, - пообіцяв Рон, переступаючи через Невіла й ховаючись під плащ-невидимку.
Але нерухомий Невіл, який лежав на підлозі, був, здається, не надто гарним знаком. Страшенно знервовані, вони в кожній тіні від статуї вбачали Філча, а кожен подув вітерцю нагадував їм Півза.
Підійшовши до перших сходів, помітили Місіс Норіс, що сиділа трохи вище від них.
- О, давай хоч цього разу її копнемо! - зашепотів Рон на вухо Гаррі, але той заперечливо похитав головою. Коли вони обережно проходили повз неї, Місіс Норіс скерувала на них свої очі-ліхтарі, але більше нічого не зробила.
Вони нікого не зустріли, аж доки дійшли до сходів на четвертий поверх. Там похитувався Півз, намагаючись зібгати килим, щоб усі в цьому місці спотикалися.
- Хто тут? - зненацька запитав він, коли діти наблизилися до нього. Він звузив свої лихі чорні очі. - Знаю, ви тут, хоч вас і не видно... Ви примари, упирі, чи маленькі школярі?..
Знявся в повітря і став кружляти, скоса поглядаючи в їхній бік.
- Треба покликати Філча! Ой, як треба, бо тут скрадається щось невидиме!
Раптом у Гаррі виникла ідея.
- Півзе, - засичав він хрипко, - Кривавий Барон має свої причини бути невидимим!
Півз від шоку мало не впав на сходи. Він вчасно опам'ятався й завис у кількох сантиметрах над ними.
- Прошу вибачити, ваша кривавосте, ясновельможний пане Бароне! - заговорив він улесливим голосом. - Моя помилочка, моя помилочка!.. Я вас не бачу, звичайно ж, ні, ви невидимі! Даруйте старенькому Півзові цей маленький жартик, прошу пана!
- Я тут у справах, Півзе, - прохрипів Гаррі. - Сьогодні щоб тебе тут не було!
- Гаразд, прошу пана, звичайно, мене не буде! - погодився Півз, знову здіймаючись угору. - Сподіваюся, Бароне, вам пощастить, а я не заважатиму!
І він щез.
- Геніально, Гаррі! - зашепотів Рон.
Через кілька секунд вони стояли перед забороненими дверима на четвертому поверсі, але двері були вже прочинені.
- От тобі й маєш! - тихо вимовив Гаррі. - Снейп уже пройшов повз Флафі.
Побачивши відчинені двері, вони уявили, щоїх чекає попереду. Гаррі повернувся до друзів, що тулилися з ним під одним плащем:
- Якщо хочете повернутись, я вас зрозумію. Можете взяти плащ, мені він уже не потрібний.
- Не будь дурним! - відказав Рон.
- Ми з тобою, - підтвердила Герміона.
Гаррі штовхнув двері.
Двері зарипіли, й залунало грізне гарчання. Всі три собачі носи почали нестямно принюхуватися до дітей, хоча пес їх і не бачив.
- Що це в нього під лапами? - прошепотіла Герміона.
- Ніби якась арфа, - придивився Рон. - Мабуть, її залишив Снейп.
- Пес прокидається, тільки-но перестає звучати музика, - сказав Гаррі. - Ану, зараз побачимо...
Він приклав до вуст Геґрідову дудку і дмухнув. Насправді то була й не мелодія, проте вже на першій ноті очі потвори почали заплющуватися. Гаррі дмухав, майже не переводячи духу. Пес поволі перестав гарчати, його лапи захиталися, він опустився навколішки, а тоді гепнувся на підлогу й міцно заснув.
- Не переставай грати! - сказав Гаррі Рон, коли діти вийшли з-під плаща й підкралися до люка. Наблизившись до величезних голів, відчули гарячий і смердючий віддих пса.
- Думаю, люк можна відчинити, - сказав Рон, зазираючи псові за спину. - Підеш перша, Герміоно?
- Ні!
- Ну, добре... - Рон скреготнув зубами й обережно переступив через собачі лапи. Нахилившись, смикнув кільце - і люк відчинився.
- Що там видно? - нетерпляче спитала Герміона.
- Нічого. Просто пітьма. Нема як злізти. Треба стрибати.
Гаррі, що й далі грав на дудці, махнув Ронові, щоб привернути його увагу, й показав на себе.