- Ви повинні цього літа приїхати до мене. Обоє! - запросив Рон Гаррі й Герміону. - Я пришлю вам сову.
- Дякую, - сказав Гаррі. - Я... з великим задоволенням.
Штовхаючись у натовпі, вони прямували до переходу в маґлівський світ. Дехто з учнів гукав:
- Бувай, Гаррі!
- Поттере, тримайся!
- Ти, як завжди, популярний! - підсміхнувся Рон.
- Тільки не там, куди я їду! Це я тобі обіцяю, - відізвався Гаррі.
Він, Рон і Герміона разом пройшли крізь стіну.
- Ось він, мамо, ось він, дивися!
То була Джіні Візлі, молодша Ронова сестра, але показувала вона не на Рона.
- Гаррі Поттер! - запищала вона. - Дивися, мам! Я його бачу...
- Джіні, вгамуйся, показувати пальцем некультурно!
Місіс Візлі усміхалася дітям.
- Тяжкий був рік? - запитала вона.
- Дуже, - відповів Гаррі. - Дякую вам за печиво і за светр, місіс Візлі.
- О, це дурниці, любий!
- Ти готовий?
Це був дядько Вернон - з тим самим буряковим обличчям і вусами, з тим самим лютим виразом, - ще б пак! - Гаррі ніс клітку з совою по вокзалу, переповненому звичайними людьми. Позаду за ним стояли тітка Петунія й Дадлі, який нажахано зиркав на Гаррі.
- Ви, мабуть, родина Гаррі? - поцікавилася місіс Візлі.
- Е-е... в певному розумінні! - буркнув дядько Вернон. - Мерщій, хлопче, у нас обмаль часу! - І пішов до машини.
Гаррі затримався, щоб попрощатися з Роном і Герміоною.
- Ну, все. Побачимося після літа.
- Сподіваюся, ти е-е... гарно відпочинеш, - поглядаючи услід дядькові Вернону, невпевнено проказала Герміона, вражена такою його нелюб'язністю.
- О, так! - сказав Гаррі, і Рон з Герміоною здивовано побачили, що він усміхається.
- Дурслі ж не знають, що вдома нам заборонено насилати чари. Отож цього літа я класно повеселюся з Дадлі!..