— Гадаю, Долорес, що тут ти помиляєшся, — спокійно урвав професорку Дамблдор, поглядаючи на неї поверх окулярів-півмісяців, що висіли на його гачкуватому носі.
Гаррі подивився на нього. Він не уявляв, яким чином Дамблдор може йому допомогти. Якщо Віллі Відершин у "Кабанячій голові" й справді чув кожне його слово, то порятунку просто не існувало.
— Ого! — вигукнув Фадж, знову погойдуючись на пальцях. — Ану, послухаймо найновішу історію — вигадану, щоб витягти з халепи Поттера! Кажи, Дамблдоре... що, невже Віллі Відершин нам набрехав? Чи, може, в той день у "Кабанячій голові" був Поттерів двійник? Або ти знову нам розповідатимеш про зворотний час, воскреслих мертвяків та невидимих дементорів?
Персі Візлі щиро розреготався.
— Дуже добре, пане міністре, просто чудово!
Гаррі хотілося хвицьнути його ногою. Але тут він, на превеликий подив, побачив, що Дамблдор теж легенько всміхається.
— Корнеліусе. я не заперечую... як, думаю, не заперечує й Гаррі... що він того дня справді був у "Кабанячій голові" й намагався набрати учнів у групу захисту від темних мистецтв. Я тільки звертаю увагу Долорес на те, що вона помиляється, вважаючи, ніби створення такої групи було в той час незаконне. Якщо ви пригадуєте, міністерська постанова про заборону учнівських товариств з'явилася аж через два дні після зустрічі в Гоґсміді, тож у "Кабанячій голові" він не порушував ніяких правил.
Персі мав такий вигляд, ніби його чимось важким стукнули по лобі. Фадж перестав гойдатися — у нього відвисла щелепа.
Амбридж отямилася перша.
— Це все чудово, директоре, — солодко всміхнулася вона, — але вже минуло майже півроку після затвердження освітньої постанови номер двадцять чотири. Якщо перша зустріч і не була незаконна, то всі наступні були такими, поза всяким сумнівом.
— Вони були б такі, — Дамблдор з чемною цікавістю розглядав її з-над переплетених пальців, — якби відбувалися після набрання цією постановою чинності. Чи є у вас хоч якісь підтвердження, що ці зустрічі таки відбувалися?
Поки Дамблдор говорив, Гаррі почув за спиною якесь шелестіння. Йому здалося, що Кінґслі щось прошепотів, а також ніби відчув, як його легенько щось чиркнуло збоку, ніби подув вітерцю або доторк пташиних крилець. Та глянувши вниз, він нічого такого не побачив.
— Підтвердження? — перепитала Амбридж зі своєю гидкою ропушачою усмішкою. — Ви що, Дамблдоре, не чули? А що ж, на вашу думку, тут робить міс Еджком?
— О, то вона нам може розповісти про зустрічі за минулі півроку? — здивовано підняв брови Дамблдор. — Бо мені здалося, що вона повідомила тільки про сьогоднішню зустріч.
— Міс Еджком, — негайно звернулася до дівчини Амбридж, — скажіть нам, чи давно вже відбуваються ці зустрічі. Можете просто ствердно кивнути головою або заперечливо нею похитати. Я впевнена, що від цього прищів у вас не побільшає. Чи за минулі півроку зустрічі відбувалися регулярно?
У Гаррі всередині ніби щось обірвалося. Це кінець, цих незаперечних свідчень не спростує навіть Дамблдор.
— Кивніть або похитайте головою, — вмовляла Марієтту Амбридж, — давайте, скоріше, це на ваше закляття не вплине.
Усі в кімнаті дивилися на Марієтту. Її обличчя було приховане мантією та кучерявим волоссям. Визирали тільки очі. Може, то відсвічував вогонь з каміна, але її очі здалися йому напрочуд порожніми. І тут — на превеликий подив Гаррі — Марієтта заперечливо похитала головою.
Амбридж миттю зиркнула на Фаджа, а тоді знову на Марієтту.
— Ви, мабуть, не зрозуміли запитання, моя люба? Я хочу знати, чи за минулі шість місяців ви відвідували ці зібрання? Відвідували, правда ж?
І знову Марієтта похитала головою.
— Що ви маєте на увазі? — почала дратуватися Амбридж.
— Мені здається, що тут усе цілком ясно, — втрутилася професорка Макґонеґел, — за минулі півроку ніяких таємних зустрічей не було. Це так, міс Еджком?
Марієтта ствердно кивнула.
— Але ж сьогодні зустріч була! — розлючено крикнула Амбридж. — Зустріч відбулася, міс Еджком, у кімнаті на вимогу, ви ж мені самі про це казали! А керував нею Поттер, він це все й організував, Поттер... та чого ти хитаєш головою, дівчисько?!
— Зазвичай, коли хтось заперечливо хитає головою, — спокійно пояснила Макґонеґел, — то це означає відповідь "ні". Отож, якщо міс Еджком не використовує якоїсь невідомої нам мови знаків...
Професорка Амбридж ухопила Марієтту, підтягла до себе й почала трусити, мов грушу. Дамблдор миттю зірвався на ноги й підняв чарівну паличку. Кінґслі кинувся вперед, і Амбридж відсахнулася від Марієтти, замахавши руками, ніби їх щось обпекло.