— Ой, — Герміона так трусилася, аж їй підгиналися коліна. — Ой, яке жахіття. Він же їх повбиває.
— Якщо чесно, то я не проти, — з гіркотою зітхнув Гаррі. Тупіт кентаврів і гупання велета поступово слабшали.
І раптом шрам у Гаррі тьохнув болем. Його охопив жах.
Вони згаяли стільки часу — і тепер були ще далі від порятунку Сіріуса, ніж тоді, коли він побачив видіння. Без чарівної палички, серед Забороненого лісу, без можливості перенестися деінде.
— Чудовий задум, — крикнув він Герміоні, бажаючи зігнати на комусь злість. — Просто надзвичайний! І що ж нам тепер робити?
— Повертатися до замку, — ледь чутно пробелькотіла Герміона.
— Поки ми туди доліземо, Сіріус буде мертвий! — люто стукнув Гаррі ногою по дереву. Згори почулося верескливе скрекотання. Сердитий посіпачка розмахував стиснутими в кулачки довжелезними пальцями-галузками.
— Без чарівних паличок ми нічого не вдіємо, — безнадійно мовила Герміона, намагаючись зосередитися. — До речі, Гаррі, а як ти взагалі планував добиратися до Лондона?
— Нас це теж цікавить, — пролунав за її спиною знайомий голос.
Гаррі й Герміона інстинктивно притислися одне до одного й озирнулися.
З-за дерев вийшов Рон, а за ним — Джіні, Невіл і Луна. Вигляд у них був не найкращий. У Джіні по щоці тяглося кілька довгих подряпин, у Невіла над правим оком набрякала велика фіолетова ґуля, а Ронова губа кривавила ще більше — проте всі були дуже собою вдоволені.
— То що, — Рон відхилив низьку гілку і простяг Гаррі його чарівну паличку, — щось придумав?
— Як ви вирвалися? — здивувався Гаррі.
— Кілька приголомшувачів, роззброювальні чари, а Невіл виконав дуже класне стримувальне закляття, — безтурботно пояснив Рон, віддаючи чарівну паличку і Герміоні. — Але Джіні була найкраща, вона зачаклувала Мелфоя "Кажанячими шмарклями". Було на що подивитися, бо йому заліпило морду тією гидотою з крильцями. А тоді ми побачили з вікна, що ви йдете в ліс, і побігли за вами. А що ви зробили з Амбридж?
— Її кудись понесли, — відповів Гаррі. — Кентаври.
— А вас просто так покинули? — здивувалася Джіні.
— Та ні, їх розігнав Ґроп, — пояснив Гаррі.
— Який Ґроп? — зацікавилася Луна.
— Геґрідів молодший братик, — зразу ж відказав Рон. — Але це вже не має значення. Гаррі, що ти з'ясував у каміні? Відомо-Хто напав на Сіріуса чи...
— Так, — підтвердив Гаррі, і його шрам знову боляче тьохнув, — я впевнений, що Сіріус ще живий, але не знаю, як туди потрапити, щоб йому допомогти.
Усі злякано вмовкли. Ця перешкода здавалася нездоланною.
— Доведеться нам полетіти, — сказала Луна своїм найбуденнішим голосом.
— Якраз, — роздратовано озирнувся на неї Гаррі. — По-перше, не існує ніяких "нас", якщо ти під цим словом маєш на увазі й себе, а по-друге, Рон єдиний серед нас має мітлу, яку не охороняє озброєний троль, отож...
— Я теж маю мітлу! — втрутилася Джіні.
— Але ти не полетиш, — сердито заперечив Рон.
— Вибачай, але я не менше, ніж ти, переживаю за Сіріуса! — рішуче випнула підборіддя Джіні, від чого раптом стала разюче схожа на Фреда з Джорджем.
— Ти теж... — почав було Гаррі, але Джіні люто його урвала:
— Я вже на три роки старша, ніж був ти, коли змагався з Відомо-Ким за філософський камінь, і саме завдяки мені Мелфой і досі стирчить у кабінеті Амбридж і відбивається від величезних летючих шмарклів...
— Так, але...
— Ми всі разом були в ДА, — тихенько додав Невіл. — Це ж було задумано для боротьби з Відомо-Ким, так? І це для нас перша нагода зробити щось справжнє... Чи то все була звичайна гра?
— Ні... звичайно, не гра... — невпевнено заперечив Гаррі. — Тоді ми з вами, — сказав Невіл. — Ми хочемо допомогти.
— Це правда, — радісно всміхнулася Луна.
Гаррі перехопив Ронів погляд. Він знав, що Рон думає точнісінько те ж саме — якщо вибирати когось із членів ДА для порятунку Сіріуса, то Джіні, Невіла й Луну вони не вибрали б ніколи.
— Це не має ніякого значення, — процідив крізь зуби Гаррі, — бо ми все одно не знаємо, як туди потрапити.
— А я думала, що ми це вже вирішили, — здивувалася Луна. — Ми ж летимо!
— Слухай, — ледве стримував роздратування Рон, — можливо, ти й умієш літати без мітли, але ми крила собі не відростимо...
— Літають не тільки на мітлі, — незворушно заперечила Луна.
— Що, полетимо на спині того задриганого хрипача, чи як там його? — скривився Рон.
— Зім'яторогий хропач не літає, — відповіла Луна з погордою, — а ось вони літають, і до того ж, казав Геґрід, дуже легко знаходять дорогу туди, куди прагнуть потрапити їхні вершники.