Шрам на чолі несподівано запік, а в животі різко замлоїло.
— Перестань, — рішуче сказав Гаррі, потираючи свій шрам, — і біль ущух.
"Це перша ознака божевілля, коли починаєш розмовляти з власною головою", — пролунав підступний голос з порожньої картини на стіні.
Гаррі не звернув на нього уваги. Він почувався дорослим, як ще ніколи досі, і йому здавалося неймовірним, що годину тому він іще переживав через якусь там крамничку жартів або через те, кому дістався значок старости.
— РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ —
Луна Лавґуд
Уночі Гаррі спав неспокійно. У його снах то з'являлися, то зникали батьки, не кажучи при цьому ні слова. Місіс Візлі ридала над мертвим тілом Крічера під пильними поглядами Рона та Герміони, з коронами на головах, а потім Гаррі знову брів коридором, що закінчувався замкненими дверима. Коли він раптово прокинувся, йому поколювало в шрамі, а Рон уже був одягнений і намагався його розбудити.
— Швидше вставай, бо мама вже заводиться, каже, що ми спізнимося на поїзд...
В будинку панувала метушня. З того, що він почув, одягаючись з неймовірною швидкістю, Гаррі зрозумів, що Фред і Джордж зачаклували свої валізи, щоб ті самі полетіли донизу, і їх не треба було нести, але в результаті валізи збили з ніг Джіні, і та стрімголов прокотилася сходами два поверхи аж до коридору. Місіс Візлі і місіс Блек репетували як навіжені.
— ...МОГЛИ її СЕРЙОЗНО ПОКАЛІЧИТИ, ВИ, ТЕЛЕПНІ!
— ...БРУДНІ ПОКРУЧІ, ВИ ГАНЬБИТЕ МІЙ ОТЧИЙ ДІМ! До кімнати, саме тоді, як Гаррі взував кросівки, вбігла схвильована Герміона. На її плечі похитувалася Гедвіґа, а в руках звивався Криволапик.
— Мама з татом щойно прислали назад Гедвіґу. — Сова послужливо злетіла вгору й усілася зверху на свою клітку. — Ти вже готовий?
— Майже. З Джіні все гаразд? — поцікавився Гаррі, нап'ялюючи окуляри.
— Місіс Візлі привела її до тями, — відповіла Герміона. — Але тепер Дикозор скаржиться, що нам не можна виходити, доки не з'явиться Стержис Подмор, бо інакше не вистачатиме одного охоронця.
— Охоронця? — перепитав Гаррі. — Ми повинні їхати на Кінґс-Крос з охороною?
— Типовинен їхати на Кінґс-Крос з охороною, — виправила його Герміона.
— Навіщо? — роздратувався Гаррі. — Я думав, що Волдеморт зараз заліг на дно. Чи ти хочеш сказати, що він раптом нападе на мене з-за сміттєвого бачка?
— Не знаю, просто так каже Дикозор, — неуважно відповіла Герміона, зиркаючи на годинник, — але якщо ми зараз не вирушимо, то вже напевно пропустимо поїзд...
— МОЖЕ, ВИ ВСІ НАРЕШТІ-ТАКИ СПУСТИТЕСЯ ДОНИЗУ! — заволала місіс Візлі, і Герміона, підстрибнувши, мов ошпарена вибігла з кімнати. Гаррі схопив Гедвіґу, безцеремонно запхнув її у клітку й поспішив за Герміоною, волочачи валізу.
Портрет місіс Блек з люті аж вив, але ніхто й не намагався затулити його портьєрами, бо галас у коридорі все одно не дав би їй заснути.
— Гаррі, підеш зі мною й Тонкс, — гаркнула місіс Візлі, перекрикуючи безперервне верещання: "БРУДНОКРОВЦІ! ПОГАНЬ! ПОРОДЖЕННЯ НЕЧИСТІ!" — Валізу й сову залиш, про багаж подбає Аластор... О Господи, Сіріусе, Дамблдор же сказав тобі "ні"!
Біля Гаррі, що перелазив через численні валізи, добираючись до місіс Візлі, з'явився схожий на ведмедя чорний пес.
— Чесне слово... — У голосі місіс Візлі чувся розпач. — Що ж, роби як знаєш!
Вона рвучко відчинила вхідні двері й вийшла під лагідне вересневе сонце. Гаррі й пес пішли за нею. Двері зачинилися за їхніми спинами, й верески місіс Блек одразу стихли.
— А де Тонкс? — поцікавився Гаррі, коли вони зійшли кам'яними сходами будинку номер дванадцять, який зник, Щойно вони ступили за поріг.
— Вона чекає нас трохи далі, — сухо відказала місіс Візлі, намагаючись не дивитися на чорного пса, що підстрибом біг коло Гаррі.
На розі їх привітала якась старенька. Вона мала сиве волосся з дрібними кучериками та пурпурового капелюха у формі пиріжка.
— Здоров був, Гаррі! — підморгнула вона йому. — Треба поспішити, Молі, — додала бабця, зиркаючи на годинник.
— Та знаю, знаю,— простогнала місіс Візлі, прискорюючи кроки, — але Дикозор хотів чекати Стержиса... якби ж то Артур знову організував нам машини з міністерства... але Фадж тепер не позичить йому й порожньої чорнильниці... і як ті маґли витримують подорожі без чарів...
А от великий чорний пес радісно гавкав і стрибав навколо них, ганяючись за голубами і за власним хвостом. Гаррі не міг стримати сміху. Сіріус дуже довго не виходив з будинку. Місіс Візлі стисла вуста майже так, як тітка Петунія.