Містер Мелфой зблід, як мрець, але його очі-щілини й далі променилися люттю.
- І що? Ви, може, припинили напади? - вишкірився він. - Піймали злочинця?
- Піймали, - усміхнувся Дамблдор.
- Ну? - вигукнув містер Мелфой. - І хто це?
- Той, що й минулого разу, Луціусе, - відповів Дамблдор. - Але тепер Волдеморт діяв через іншу людину. З допомогою цього щоденника.
Допитливо стежачи за Мелфоєм, Дамблдор підняв невеличку чорну книжечку з великою дірою в центрі.
Гаррі увесь той час дивився на Добі. Ельф витворяв щось дуже дивне. Багатозначно вп'явшись у Гаррі своїми великими очима, він показав на щоденник, тоді - на містера Мелфоя, а тоді почав лупцювати себе кулаком по голові.
- Зрозуміло, - поволі промовив містер Мелфой.
- Дотепний план, - сказав Дамблдор рівним голосом, і далі дивлячись просто у вічі Мелфоя. - Адже, якби Гаррі... - містер Мелфой гостро зиркнув на Гаррі, - ...та його приятель Рон не знайшли цієї книжечки, то що ж - у всьому могли б звинуватити Джіні Візлі. Ніхто не зміг би довести, Що вона діяла не з власної волі.
Мелфой мовчав. Його обличчя зненацька перетворилося на маску.
- Ти тільки уяви, - вів далі Дамблдор, - що могло б тоді статися... Візлі - одна з наших найвідоміших чистокровних родин... Уяви, як би вплинуло на Артура Візлі та його указ про захист маґлів повідомлення, що його рідна донька вбиває осіб маґлівського роду!.. Нам дуже поталанило, що цей щоденник знайдено і в ньому стерто усі Редлові спогади. Хтозна, які наслідки могли б бути за інших обставин.
- Так, дуже пощастило, - видушив із себе Мелфой.
Але Добі за його спиною й далі показував то на щоденник, то на Луціуса Мелфоя, а тоді бив себе по голові.
І Гаррі раптом зрозумів. Він кивнув Добі, і той позадкував у куток. Тепер він карав себе тим, що почав крутити свої вуха.
- Містере Мелфою, а чи не знаєте ви, звідки Джіні взяла цього щоденника? - запитав Гаррі.
- Як я можу знати, де те дурне дівчисько його взяло? - повернувся до нього Луціус Мелфой.
- Але ж це ви підкинули їй цей щоденник! - сказав Гаррі. - У книгарні «Флоріш і Блотс». Ви тоді взяли її старий підручник із трансфігурації і засунули в нього щоденника. Хіба не так?
Побілілі пальці Мелфоя почали стискатися й розтискатися.
- Доведи! - просичав той.
- Звичайно, цього вже ніхто не може зробити! - сказав Дамблдор, усміхаючись Гаррі. - Надто тепер, коли Редл уже щез зі щоденника. Проте я раджу тобі, Луціусе, не роздавати більше нікому старих шкільних речей Волдеморта. Якщо котрась із них знову потрапить у невинні руки, я не сумніваюся, що Артур Візлі з'ясує, хто саме їх давав.
Луціус Мелфой на мить завмер, і Гаррі виразно побачив, як смикнулася його права рука, ніби він намірявся вихопити чарівну паличку.
Натомість Мелфой повернувся до свого ельфа-домовика:
- Ходімо, Добі!
Він рвучко відчинив двері, а коли ельф підбіг до нього, Мелфой копнув його ногою. Добі заверещав від болю, його стогони й зойки в коридорі не вщухали.
І тут Гаррі сяйнула одна ідея.
- Пане професоре, - швидко промовив він, - чи не міг би я віддати цього щоденника містерові Мелфою, якщо дозволите?
- Звичайно, Гаррі, - спокійно відповів Дамблдор. - Тільки швиденько. Не забувай про бенкет.
Гаррі схопив щоденник і вискочив з кабінету. Він чув, як десь за поворотом зойкає бідолашний Добі. Мерщій, не знаючи, чи спрацює його план, Гаррі скинув один черевик, стягнув з ноги мокру, вкриту слизом шкарпетку, запхав у неї щоденника і побіг темним коридором.
Наздогнав їх угорі на сходах.
- Містере Мелфою, - засапано сказав він, - я щось для вас маю.
І він подав Луціусу Мелфою брудну шкарпетку.
- Що це за?..
Мелфой зірвав шкарпетку зі щоденника, пожбурив її, і розлючено перевів погляд на Гаррі:
- Ти колись закінчиш так само, як твої батьки, - сказав він неголосно. - Ті придурки теж завжди лізли не в свої справи.
Він повернувся, щоб іти далі:
- Пішли, Добі. Я кому сказав - пішли!
Але Добі не рухався. Він тримав у руках бридку, липку шкарпетку і дивився на неї, як на найкоштовніший скарб.
- Господар дав Добі шкарпетку, - здивовано вимовив ельф. - Господар дав її Добі.