— Мардж пробуде в нас тиждень, — прорік дядько Вернон, — тому, до речі, — він погрозливо скерував на Гаррі пухкого пальця, — мусимо дещо з’ясувати, перше ніж я по неї поїду.
Дадлі вишкірився і відірвався від телевізора. Для нього не було кращої розваги, ніж спостерігати, як батько тероризує Гаррі.
— По-перше, — гаркнув дядько Вернон, — ти дуже ввічливо розмовлятимеш з Мардж.
— Добре, — пхикнув Гаррі, — якщо й вона буде зі мною ввічлива.
— По-друге, — дядько Вернон вдавав, ніби не почув Гарріних слів, — Мардж нічого не знає про твою ненормальність, тож я не потерплю жодних… жодних чудасій, доки вона буде тут. Маєш бути чемним, зрозумів?
— Якщо й вона буде чемна, — процідив Гаррі крізь зуби.
— І по-третє, — вимовив дядько Вернон, і його підступні очиці на широкому буряковому обличчі стали вузькі, мов щілини, — ми сказали Мардж, що ти навчаєшся в Центрі святого Брута для патологічно злочинних підлітків.
— Що? — вигукнув Гаррі.
— І ти підтвердиш це, хлопче, якщо не хочеш мати клопоту, — бризнув слиною дядько Вернон.
Сполотнівши, Гаррі люто дивився на дядька Вернона і не хотів вірити в те, що почув. Приїзд тітоньки Мардж на цілий тиждень — це був найгірший Дурслівський дарунок на його день народження, навіть гірший за подаровані колись старі дядькові шкарпетки.
— Ну, Петуніє, — важко звівся на ноги дядько Вернон, — то я поїхав на вокзал. Хочеш проїхатися зі мною, Дадліку?
— Ні, — відповів Дадлі, котрий знову, щойно дядько Вернон перестав діставати Гаррі, втупився в телевізор.
— Дадлік мусить причепуритися для тітоньки, — сказала тітка Петунія, пригладжуючи густе русяве волосся Дадлі. — Мамуся купила йому нового гарнюнього метелика.
— Ну, до зустрічі! — ляснув дядько Вернон по поросячому ошийку Дадлі і вийшов з кухні.
І тут Гаррі, що сидів, немов прибитий страхом, раптом щось придумав.
Він відклав грінку, рвучко схопився на ноги й побіг до дверей услід за дядьком.
Дядько Вернон саме надягав куртку.
— Тебе я не візьму, — гаркнув він, побачивши Гаррі.
— Наче я рвуся з вами їхати, — незворушно озвався Гаррі. — Я хочу про щось попросити…
Дядько Вернон підозріло глянув на нього.
— Третьокласникам у Гоґ… у моїй школі іноді дозволяють відвідувати одне село… — почав Гаррі.
— Ну? — буркнув дядько Вернон, знімаючи з гачка ключі від машини.
— Мені треба, щоб ви підписали бланк дозволу, — квапливо проказав Гаррі.
— А чого це я повинен робити? — вишкірився дядько Вернон.
— Ну… — мовив Гаррі, ретельно добираючи слова, — щоб тітоньці Мардж легше було повірити, ніби я ходжу в той… у святий Яктамйого…
— До Центру святого Брута для патологічно злочинних підлітків! — заревів дядько Вернон, і Гаррі з утіхою почув у його голосі панічні нотки.
— Саме так, — погодився Гаррі, незворушно дивлячись на широке багрове обличчя дядька Вернона. — Важко запам’ятати. А це ж має звучати переконливо, правда? А що, як я випадково щось наплутаю?
— Я тобі наплутаю!.. Я тобі покажу, де раки зимують, надовго запам’ятаєш! — гаркнув дядько Вернон, розмахуючи кулаками. Але Гаррі не знітився.
— Я, може, й запам’ятаю, але ж і тітонька Мардж не забуде того, що я їй скажу, — рішуче нагадав він.
Дядько Вернон завмер з піднятими кулаками, а його бридке обличчя стало червоне, як буряк.
— Та якщо ви підпишете дозвіл, — швиденько додав Гаррі, — я обіцяю не переплутати назву того Центру і поводитись як маґл, тобто як нормальна особа.
Гаррі бачив, що дядько Вернон усе це обмірковує, хоча його зуби все ще були вишкірені, а на скроні пульсувала товста жила.
— Гаразд, — нарешті буркнув дядько. — Побачу, як ти будеш поводитися під час Марджиного візиту. Якщо нічого не вибовкаєш і дотримаєш обіцянки аж до кінця, то я підпишу той клятий дозвіл.
Він розвернувся, відчинив двері, а тоді грюкнув ними з такою силою, що аж вилетіла одна шибочка.
Гаррі вирішив не повертатися на кухню, а піднявся до своєї кімнати. Якщо вже вдавати з себе справжнього маґла, то краще починати відразу. Він поволі й неохоче зібрав усі свої дарунки, вітальні листівки і поклав їх у сховок під підлогою. Потім підійшов до совиної клітки. Ерола вже, здається, очуняла; вона спала разом з Гедвіґою, сховавши голову під крило. Гаррі зітхнув, а тоді поштурхав їх, щоб розбудити.
— Гедвіґо, — понуро мовив він, — тобі треба на тиждень зникнути. Лети з Еролою. Я напишу Ронові записку і все поясню. І не дивися на мене так, — великі бурштинові очі Гедвіґи були сповнені докору, — це не моя вина. Лише так я можу отримати дозвіл відвідувати Гоґсмід разом з Роном та Герміоною.