— Малі, — сказав він, — Плавучий Городник Першого Класу.
— Перепрошую, — якнайлюб'язніше промовив Гарун, — а що робить Плавучий Городник?
— Загальне обслуговування, — відповів Малі. — Розплутаю заплутані Оповідні Потоки. Також розв'язую вузли. Прополюю. Коротше кажучи: городництво.
— Уяви собі, що Океан — це голова з волоссям, — пояснював Алеж-Одуд. — Уяви, що вона переповнена Оповідними Потоками так само, як густа грива — м'якими пасмами волосся. Що довше і густіше волосся, то більше в ньому ковтунів. Плаваючі Городники — це своєрідні перукарі Моря Оповідок. Причісують, чистять, миють, укладають. Тепер уторопав?
Тут Якщоб запитав Малі:
— Що чути про забруднення? Коли воно почалося? Наскільки серйозне?
Малі відповідав на кожне запитання по черзі.
— Забруднення — смертельне. Природна — невідома. Почалося недавно, але поширюється дуже швидко. Наскільки сильне? Дуже сильне. Деякі оповіді доведеться чистити роками.
— Які, наприклад? — поцікавився Гарун.
— Деякі популярні романи перетворилися на довгі переліки речей, які потрібно купити в крамницях. Також дитячі казки. Наприклад, помічено спалах анекдотів про балакучий вертоліт.
Тут Малі замовк, і вони чимдуж помчали до Ґуп-Сіті. Кілька хвилин потому до Гаруна долинули нові голоси. Це був ніби хор з багатьох унісонних голосів, сповнених якогось шумування й булькання. Нарешті Гарун здогадався, що вони долинають з-під поверхні Океану. Він глянув у товщу води й біля самого Одуда побачив два страхітливі морські чудовиська, які пливли так близько до поверхні, що майже ковзали по хвилі, збуреній швидким Алежем.
З огляду на їхні трикутні обриси та райдужне забарвлення Гарун дійшов висновку, що вони — якийсь вид Риби-Ангела, хоч і мали розміри велетенських акул з десятками ротів по всьому тілу. Роти безперервно працювали: втягували Оповідні Потоки й знову їх випускали назовні, перепочиваючи лишень для того, щоб сказати кілька слів. Коли ж вони починали говорити, зауважив Гарун, то кожен рот мав свій голос, але всі роти на кожній рибі вимовляли слова одночасно.
— Швидко! Хутко! Не спізніться! — булькотіла перша риба.
— Вода хвора! Не баріться! — продовжила друга. Алеж-Одуд знову був люб'язний і одразу пояснив Гарунові:
— Це Багатопащеві Риби, — сказав птах. — Їх так назвали, бо вони, як ти уже встиг переконатися, мають багато пащ, себто ротів.
«Отже, — розмірковував Гарун з великим подивом, — таки існують Багатопащеві Риби, про яких розповідав Пихатий Алежбо. А тато сказав би, що я, пройшовши довгий шлях, переконався, що Багатопащеві Риби можуть також бути Рибами-Ангелами».
— Багатопащеві риби живуть парами, — додав Алеж, не роззявляючи дзьоба. — Протягом усього життя вони залишаються вірними партнерові. І на підтвердження досконалости свого союзу вони завжди розмовляють в риму.
Обидві особини Багатопащевих Риб видалися Гарунові нездоровими. Їхні численні роти дуже часто шипіли й кашляли, а очі від запалення були червоними.
— Я не великий знавець у цих справах, — звернувся Гарун до них, — але як ви почуваєтеся, ви, часом, не хворі?
Відповідь не забарилася, розділена булькотливим кашлем на окремі частини:
— Смак поганий! Бруд усюди!
— Дуже сильно ниють груди!
— Я є Баґа! А це — Ґупі!
— Ми заслабли! Вдвох, укупі!
— Очі жовті! Горло хворе!
— Більше слів, коли здорові.
— Як ти уже здогадався, всі ґупізиряни люблять поговорити, — зауважив Якщоб. — Мовчанка вважається нечемністю. Багатопащеві Риби у такий спосіб попрохали у тебе вибачення.
— Здається, вони сказали досить багато, — відповів Гарун.
— Зазвичай, кожен рот каже щось інше, — пояснював Якщоб. — Тоді вони справді багато говорять. А це для них майже мовчанка.
— Тоді ж бо як для Плавучого Городника кілька коротких речень вважається балакучістю, — зітхнув Гарун. — Я щось не збагну, що у вас тут коїться. Між іншим, а чим займаються ці риби?
Якщоб пояснив, що Багатопащевим Рибам найбільше б підійшла назва «голодні читачі».
— Коли риба голодна, то геть усіма ротами ковтає усі оповіді поспіль, і в її череві стається диво: частинка однієї оповіді приєднується до думки з іншої оповіді, а тоді — гопля! — вони випльовують уже не старі, а нові оповіді. Але ніщо не виникає з нічого, Злодійчуку; кожна оповідь звідкись береться; нові оповіді народжуються зі старих, новими стають вони завдяки новим поєднанням. Тепер, сподіваюся, тобі ясно, що наші Багатопащеві Риби у своїх травних системах створюють нові оповіді. Лишень подумай, наскільки зле їм тепер має бути! Адже через їхні нутрощі проходять усі забруднені казки: вперед — назад, вгору — вниз, збоку — вбік, тому вже й не дивує зелений відтінок їхніх зябер.
Багатопащеві Риби ще раз виринули, аби проговорити ще один хрипкуватий куплет:
— Так погано ще не було!
— В Старій Зоні повно бруду.
Почувши таке, Джин Води ляснув себе долонею по лобі й мало не збив тюрбан.
— Що, що? — допитувався Гарун, а Якщоб, тепер навіть ще більше замислений, невдоволено пояснював, що Стара Зона, а вона розташована в південному полярному поясі Кагані, — це територія, якою вже майже ніхто не цікавився. Нема попиту на тамтешні давні оповіді.
— Ти ж бо знаєш, якими є люди, вони завжди хочуть чогось нового. Давні казки — не в моді.
Отже, Стара Зона майже нікому не потрібна; однак вважається, що всі Оповідні Потоки беруть початок з єдиного Оповідного Джерела, що б'є, згідно з леґендою, неподалік Південного Полюса Місяця.
— Якщо забруднилося Джерело, то що станеться з Океаном, що станеться з усіма нами? — майже заголосив Якщоб. — Ми надто довго ні на що не зважали, а тепер настав час розплати.
— Тримайтеся за капелюхи, — перебив Алеж-Одуд. — Тисну на гальма. Он уже Ґуп-Сіті. За рекордно короткий час! Ва-ва-ва-рум! Жодних проблем.
«Я просто вражений, як легко до всього звикаєш і, до того ж, як швидко, — розмірковував Гарун. — Новий світ, нові друзі; не встиг я прибути, як мене нічим уже не здивуєш».
Ґуп-Сіті просто вирувало. Водні маґістралі, що перетинали місто в усіх напрямках (столиця країни Ґуп була споруджена на Архіпелазі з тисячі й одного невеликого острова неподалік Материка), тепер аж кишіли всілякими суднами, переповненими дуже різними ґупізирянами з неодмінним виразом тривоги на обличчях. Алеж-Одуд з Малі, з одного боку, й Ґупі й Баґа, з іншого, просувалися (тепер значно повільніше) крізь цю плавучу юрму до Лаґуни, зрештою, як і всі інші.
Лаґуна, чудове різнобарвне плесо, простяглася між Архіпелагом, де більшість ґупізирян облаштували собі домашні вогнища в прикрашених витонче — ною різьбою дерев'яних будівлях з гофрованими срібними й золотими дахами, та Материком, де розкинувся велетенський сад з терасами, що спускалися аж до самої води. В Саду Задоволень були величні водограї, намети розваг і старезні розлогі дерева, а неподалік стояло трійко найважливіших будівель країни Ґуп, що мали вигляд трійки велетенських покритих цукровою глазур'ю тортів: Будинок Короля Торохтія з величним балконом, що виходив у Сад; праворуч від нього — Парламент країни Ґуп, відомий як Говорильня, оскільки через балакучість ґупізирян обговорення в ньому могло тривати днями, місяцями або іноді навіть роками, а ліворуч — височенна вежа Будинку ПНСП — споруда, з якої безперервно долинали шум і брязкання тисячі й одної Машин, Надто Складних для Опису, що контролювали Процес, Надто Складний для Пояснення.
Алеж-Одуд підвіз Якщоба й Гаруна до сходів на берег. Хлопець і Джин Води зійшли на сушу й приєдналися до натовпу, що збирався в Саду Втіх, а ті ґупізиряни, що надавали перевагу воді (Плавучі Городники, Багатопащеві Риби, механічні птахи), залишилися в Лаґуні. В Саду Втіх Гарун помітив велику кількість незвичайно худих ґупізирян, одягнених у прямокутний, всіяний усілякими написами одяг.
— Це — пояснив йому Якщоб, — славні Сторінки країни Ґуп, себто військові. Зазвичай армії складаються з полків, рот і такого іншого, а наші Сторінки утворюють Розділи й Томи. На чолі кожного Тому стоїть Титул, а найвище — завідувач Бібліотеки, лідер нашої армії, себто сам генерал Фоліант.