— Здається, так і було, Костянтине Олександровичу…
— Ну от! А я про них не знав і не міг знати. І раптом я в непритомному стані почав писати їх на дошці… Розумієте? Це ж очевидна картина… гіпнозу! — випалив професор. — Це те саме, чого я добивався від фізики вже рік. І виявляється уже рік, як проблема проміння мозку вирішена практично! Миколо Арсеновичу! Тьху, чорт, це просто щастя якесь!
— Виходить, все-таки я мав рацію, зробивши висновок, що проміння мого «ГЧ» діє на мозок.
— Е-е! «На мозок»… — перекривив Ридан. — Ви зовсім не мали рації. Ви вирішили, що це проміння, діючи на мозок, викликає почуття розпачу. Пробачте: дурниця! Проміння сонця викликає відчуття світла, виходить, теж діє на мозок. Усе діє на мозок. Коли б справа стояла так, як ви вважаєте, то ваш генератор і шага не був би вартий. Нікому не потрібне ваше відчуття розпачу! Ні, тут було щось набагато важливіше. Думка про помилку, сумнів, відчуття розпачу, нарешті, ці букви — все це було у вас, у вашому мозку. І промінь генератора передав це мені, оволодівши моїм мозком. Тільки одного я не розумію: як саме випромінювання вашого мозку змішалося з хвилями променя генератора. Але тут уже я нічим не можу допомогти. Ви самі повинні мені пояснити, як це може бути.
Микола був схвильований блискучим аналізом Ридана. Незвичайні, майже фантастичні і разом з тим незаперечно реальні висновки його насилу вкладались у свідомості. Тепер Микола згадав усе, пригадав свої рухи, викликані втомою, коли він прихилився головою до балона лампи «ГЧ». Якщо від його мозку справді йшло в ту хвилину якесь випромінювання, то воно могло легко потрапити на систему, яка модулювала несучу хвилю. А тоді і промінь «ГЧ» міг опинишся під владою мозку Миколи. Так воно, очевидно, й було. Він пояснив це Риданові.
— От бачите, — вигукнув той захоплено, — все ясно! Тепер я можу сказати точніше: хвилі вашого «ГЧ» відносяться до діапазону порядку двох-трьох тисяч ангстрем[7]. Саме тут і панує мітогенетичне, некробіотичне і всіляке інше біопроміння. Ваш «генератор чудес» — саме те, що мені потрібно, щоб здобути владу над живим організмом! Ох, Миколо Арсеновичу, яке ж це надзвичайне щастя!
— Заждіть, Костянтине Олександровичу! Ви кажете, мітогенетичне проміння… Це те, що викликає посилене ділення клітин. Однак саме тоді, випробовуючи «ГЧ», я подіяв променем на дріжджові культури і ніякісінького ефекту не здобув.
— Миколо-о Арсеновичу, — з докором протяг професор. — Знову ви робите ту саму помилку…
Але Микола вже й сам це зрозумів.
— Вибачте, каюсь, усе ясно… Точність настройки… І дякую вам, Костянтине Олександровичу! Цілком можливо, що й моя помилка з «ГЧ» полягає саме в цьому — в недооцінці точності настройки!..
Внаслідок цієї розмови вони намітили таку програму: Віклінгу, як вправному верньєрникові, доручається спішно виготовити нові найтонші органи настройки для «ГЧ». Микола, закінчивши «консерватор», складе, нарешті, свій заповітний апарат, не відриваючись ні для чого іншого.
Ридан поставив ще запитання: чи не можна зробити так, щоб «ГЧ» міг бути не тільки генератором, але й приймачем біопроміння? Це було б дуже важливо в дальшій роботі з апаратом.
Микола викурив цигарку, пройшовся туди й сюди по кабінету і сказав:
— Можна.
«Консерватор» не був схожий на жодну з існуючих машин. Новий апарат випускав із себе променисту енергію. Потік її падав з укріпленого на висоті двох метрів параболічного рефлектора вниз, на невеликий конвейєр, по якому мали рухатися з певною швидкістю великі «об’єкти опромінення».
Безпосередньо до конвейєра був приєднаний генератор, який своїм зовнішнім виглядом скидався на триповерховий буфет. Весь простір, зайнятий рефлектором і потоком енергії, був оточений кліткою з густої мідної сітки. Вона ізолювала енергію від зовнішнього світу і захищала людей від її впливу. Підлогу в цьому місці покривали заземлені свинцеві листи.
До моменту пуску «консерватора», для якого довелося звільнити одне з лабораторних приміщень, Матуся підготував ще одну велику кімнату, де опромінені туші мали пролежати в ящиках два місяці — іспитовий строк. Організацію цієї «теплиці» Матуся повністю взяв на себе, він зробив там посилене опалення, зволожники повітря, стелажі, самозаписуючі термометри, психрометри[8]…
Перед пуском Микола не лягав спати. Цілу ніч він провозився з машиною разом з Ниркіним і Суриковим, захопленими роботою не менше, ніж він сам. Знаючи, що завтра машина повинна бути пущена в хід, ці завзяті ентузіасти відмовились припинити роботу, поки все не буде остаточно налагоджено.