— Не тривожтеся так, Гендерсоне-сунго.
— О, величносте, я нічого не можу з собою вдіяти! Це сильніше за мене. І справа не тільки в тому, що я її боюся, а я таки боюся її — і дуже. Надмірна яскравість суміші — ось що мене діймає. Яскравість суміші. Я й сам не розумію, чому я не годен терпіти страх, з яким давно знайомий і який лизав мене так часто. — І я захлипав, але не дуже голосно, щоб чогось не сталося.
— Ліпше помилуйтеся красою цього звіра, — сказав він. — Не думайте, що я піддаю вас такому тяжкому випробуванню заради самого випробування. Ви, либонь, гадаєте, що це — перевірка нервів? Промивання ваших мізків? Клянуся честю, ви помиляєтесь. Якби я не був твердо переконаний, що Атті в усьому мене послухається, я вас сюди не привів би. Невже ви гадаєте, що я здатний на підлоту?
Його рука з гранатовим перснем лежала на шиї в левиці.
— Якщо ви залишитеся там, де стоїте, — сказав він, — то я гарантую вам цілковиту безпеку.
Він стрибнув з помосту, і рвучкість його рухів укинула мене в шок. Я відчув, як у моїх грудях вибухнув жах. Левиця стрибнула за ним, і обоє відійшли на середину підземелля. Він зупинився і щось владно їй сказав. Вона сіла. Дафу знову заговорив, і левиця повалилася на спину й роззявила пащу, а він присів навпочіпки й засунув руку їй між зуби, майже торкаючись поморщених губів; а тим часом її хвіст вигнувся дугою на кам’яній підлозі і рвучко метлявся сюди-туди. Забравши руку з пащі, цар звелів левиці підвестись, а тоді підліз під неї і обхопив її ногами за тулуб. Його ступні в білих пантофлях схрестилися в неї на стегнах, а руки — на шиї. Обличчя притулилося до її морди, і вона носила його сюди-туди, а він з нею розмовляв. Потім Атті рикнула, але, мабуть, не на нього. Отак несучи його, вона обійшла все підземелля і повернулася до помосту, де зупинилася, тихо муркочучи своїм низьким муркотінням і морщачи губи. Цар висів на ній у своїх червоних штанях і дивився на мене. Отже, дарма я вважав, що бачив у світі чимало дивного! Тепер з’ясувалося, що я не бачив анічогісінько! Коли Дафу висів під черевом у левиці, усміхаючись мені знизу вгору своїми товстими губами, я усвідомив, що доти чогось такого я навіть уявити собі не зміг би. Оце справді був талант — власне, геній, якщо висловитися точніше. Атті це теж усвідомлювала. Тут не треба було добре знати звірів, щоб зрозуміти: вона любила цього чоловіка. Любила! Своєю звіриною любов’ю. Я теж його любив. А хто б зміг його не полюбити?
— Такого я ще ніколи не бачив, — сказав я.
Цар відірвався від Атті, одіпхнув її коліном і стрибнув на поміст. У цю ж таки мить вона стрибнула за ним, і дощана споруда задвигтіла під її вагою.
— Тепер ви дивитеся на це інакше, чи не так?
— Авжеж, інакше, царю. Зовсім, зовсім інакше.
— Проте я бачу, ви й досі боїтеся її, — сказав він.
Я хотів відповісти, що вже не боюся, але, хоч м’язи мого обличчя й заворушилися, я не зміг промовити ці слова. Потім я закашлявся, затуливши кулаком рота, мої очі набігли слізьми, і нарешті я сказав:
— Це рефлекс.
Левиця ходила біля нас. Цар узяв мене за руку — я не зміг йому опертися — і притис мої пальці до її боку. Шерсть повільно ковзнула під ними, і нігті мов загорілися. Кістки в долоні розпеклися до білого жару. І жахливий спазм пройшов крізь руку просто мені в груди.
— Тепер ви доторкнулися до неї, і яке у вас враження?
— Яке в мене враження? — Я прикусив зубами нижню губу, щоб вона не тремтіла. — О, величносте, благаю вас! Не все в один день. Я стараюсь як можу.
Цар погодився:
— Це правда, я надто швидко намагаюся досягти поступу. Я хочу, щоб ви подолали свої труднощі якнайскорше.
Я понюхав пальці, які набрали від левиці своєрідного запаху.
— Послухайте, — мовив я, — я сам часто мучуся від надмірної нетерплячки. Але мушу сказати, що на сьогодні з мене цілком досить. На моєму обличчі ще не загоїлися рани після вчорашнього биття, і я боюся, вона почує запах свіжої крови. А навряд чи хтось утримав би такого звіра, якби він почув запах крови.
Мій дивовижний друг засміявся мені в обличчя і сказав:
— Ви просто чудо, Гендерсоне-сунго! (Чуда я в собі ніколи не помічав.) Повірте, я надзвичайно ціную вас. Якщо хочете знати, то дуже мало людей доторкалися до левів.