Радіючи, що мені не довелося вдаватись до вбивчих прийомів, я відразу й відпустив його. Я добре розумів, що на мою користь зіграв ефект несподіванки (або везіння) і що боровся я не зовсім чесно. Ітело дуже розгнівався — я бачив це з того, як змінився колір його шкіри, хоча чорні рамки навколо очей анітрохи не посвітлішали, — але не сказав ні слова, лише скинув із себе матроску та зелений шарф і глибоко втягнув у груди повітря, від чого м’язи на його животі заграли, перекочуючись до хребта. Ми знову почали кружляти і зробили по хижі кілька кругів. Я зосередив свою увагу на ногах, бо ноги в мене найслабші і я завжди ходжу, ніби запряжений у плуга кінь, уся сила якого в шиї, у грудях, у животі й у морді, авжеж, у морді. Здається, він зрозумів, що найкращим для нього шансом було повалити мене на мату, де я не зміг би застосувати проти нього своєї маси, і поки я стояв, нахилившись у його бік і водячи руками, наче краб клішнями, він швидко пірнув під мої руки, схопив мене нижче підборіддя і вмить опинився в мене за спиною; моя голова була затиснута, і він почав здавлювати її. Власне, це був не справжній борцівський захват, а захват на взірець того, який трапляється в боксі. Одна його рука залишилася вільна, і він міг нею затопити мені в обличчя, але це, мабуть, не дозволялося правилами. Натомість Ітело пригнув мене додолу й спробував повалити на спину, але я впав долілиць і дуже боляче вдарився, мені навіть видалося, що я роздер собі живота, вгору від пупа. Я гепнувся також носом, і мене опанував страх, чи, бува, не розколовся його корінь: я майже відчував, як у розколину між кістками проникає повітря. Але якимсь дивом мій мозок не весь затуманився, в ньому збереглася чиста місцина для тверезих висновків, що вже було чималим моїм досягненням. Від того сльотавого дня, коли я колов дрова і мене вдарило цурпалком, і я подумав: «Ось вона, мить істини!» — я вочевидь відкрив, як здобути перевагу з такого досвіду, і це принесло мені користь, і тепер, хоча тепер моє відкриття прибрало іншої форми, тепер я подумав не: «Ось вона, мить істини!» — а трохи іншими словами, і навряд чи вони видадуться комусь більш дивними чи незвичайними, моя думка сформувалася приблизно так: «Ось вона, та хвилина, коли пробуджується мій дух».
А тим часом принц Ітело обхопив ногами мої груди; моє опасисте черево не дозволило б йому зімкнути цей захват нижче. Коли він мене здавив, я відчув, що кров у моїх жилах зупинилася, рот роззявився, язик вивалився назовні, а очі полізли з орбіт. Але мої руки діяли, і я, натиснувши обома великими пальцями на його стегно поблизу коліна, вдавивши їх у м’яз (здається, його називають «привідним м’язом»), домігся, щоб нога розігнулась і захват ослаб. Зіп’явшись на ноги, я схопив принца за чуб; він був у нього короткий, але з моїх пальців не вислизнув. Повернувши йому голову, я перехопив його зі спини й різко крутонув. Потім узявся за пасок на штанях, просунувши пальці всередину, й підняв Ітело високо вгору. Я не пожбурив його далеко, щоб не пошкодити стріхи, а просто кинув додолу й знову підняв і кинув, двічі вибивши з нього дух.
Мабуть, він анітрохи не сумнівався в своїй перемозі, коли побачив мене, здоровенного тілом, але старого, з великим черевом і вкритого потом, вайлуватого й сумного. Не можна винуватити його за те, що він вважав себе дужчим і спритнішим. І тепер я мало не шкодував, що не він став переможцем, бо коли він летів униз, головою вперед, я побачив, — так іноді схоплюєш поглядом якусь річ, скажімо, пляшку, що падає з водою Ніагарського водоспаду, — скільки смутку було у виразі його обличчя. Він не міг повірити, що старий, неоковирний людський цурпалок, на зразок мене, позбавив його чемпіонських лаврів. І коли я гепнувся на принца всім тілом удруге, його очі закотились, і не тільки від того, що на нього навалилася така вага.