— Принце, — сказав я, звертаючись до Ітело, — пробачте за такий убогий дарунок. Мені самому ніяково дарувати плащ під час посухи. Це скидається на глум — мабуть, і ви так подумали?
Та Ітело відповів, що дарунок приніс цариці щиру радість, і, безперечно, так воно й було. Свого часу завдяки оголошенням на останній сторінці «Санді таймс», у відділі спортивної реклами, я зібрав чималу колекцію всіляких дрібничок, купуючи їх переважно в ломбардах та в магазинах військово-морського відомства на Третій авеню. І тепер я вручив принцові компас та невеличкого бінокля, заслабкого навіть для спостережень за птахами. Помітивши, що гладка царицина сестра Мталба курить, я підніс їй австрійську запальничку з довгим білим ґнотом. У окремих місцях, а надто на персах, Мталба була така тілиста, що її шкіра від надмірного розтягнення стала рожевою. Жінки бувають такими в тих краях Африки, де гладке тіло вважають за найпершу ознаку краси. Мталба була вбрана з голови до ніг, бо при такій вазі жінка може ходити тільки тоді, коли її плоть підтримує одяг. Руки в неї були пофарбовані хною, а волосся на голові від індиґо стояло сторч. Мталба мала вигляд людини щасливої і розпещеної (можливо, колись вона була улюбленим дитям у родині), сяяла та блищала жиром і росинками поту, все її тіло брижилося складками й мерехтіло квітчастими візерунками, мов розкішна парча. Клуби в неї, прикриті барвистою тканиною, були широкі, як канапа. Вона взяла мою руку й притисла її до своїх персів, кажучи:
— Мталба, Мталба ахунто. (Я Мталба. Ти дуже сподобався Мталбі.)
— І вона мені дуже сподобалася, — сказав я принцові.
Я попросив його пояснити цариці, що плащ, який вона накинула на себе, непромокальний, та Ітело, здавалося, не міг дібрати слова для «непромокальний», і тоді я взявся за рукав і лизнув його язиком. Не зрозумівши мого жесту, цариця схопила мене в обійми й почала лизати. Від несподіванки я голосно скрикнув.
— Не кричати, пане, — сказав Ромілаю, і в його голосі прозвучала пересторога.
Тому я підкорився долі, і цариця облизала мені вухо, потім щоку, вкриту шорсткою щетиною, а потім притисла мою голову собі до пупа.
— Ну, а це що означає? — спитав я.
У відповідь Ромілаю закивав своєю кучмою і пояснив:
— Гарась, пане. Дуже, дуже гарась.
Тобто це був вияв особливої прихильності. Ітело випнув губи, показуючи, що я повинен поцілувати її в живіт. Та я вирішив спочатку проковтнути слину. Впавши долілиць, коли ми боролися, я розбив собі нижню губу. Зрештою я таки цмокнув царицю в живіт і аж здригнувся — такий він був гарячий. Тягнучись губами до царициного тіла, я відсунув головою вбік вузол із лев’ячої лапи та хвоста. Зовсім близько я бачив царицин пуп і чув, як забурчало у неї в череві. У мене виникло відчуття, ніби я лечу на повітряній кулі над тропічними островами, ширяючи в гарячих хмарах і вдихаючи екзотичні пахощі, які струменіли знизу. Мої баки притислися мені до обличчя й залізли в рот. Коли я урвав це хвилююче переживання (увійшовши в контакт із невідомою силою — справжньою силою, безсумнівною! — що струменіла з жінчиної утроби), Мталба теж потяглася до моєї голови; як було видно з її лагідних жестів, вона хотіла, щоб я зробив те саме і з нею, проте я вдав, ніби не зрозумів її, і запитав, звертаючись до Ітело:
— Чому ваші тітки такі раді й веселі, коли все село в жалобі?
— Вони сумут, — відповів він.
— Сумують? Звісно, не мені судити, де смуток, а де радість, — сказав я, — але якщо це не двійко найщасливіших у світі сестер, то я цілком схибнувся з розуму. Таж вони втішаються життям! І хай мене чорти візьмуть, якщо це не так!
— Авжеж, вони щасливі. Щасливі, бо сумут. Дуже, дуже сумут, — сказав Ітело.
І почав мені пояснювати. Сумут — це людина найвищої вартости. Ніхто не може бути кращий за неї чи переважати її в чомусь. Сумут — це й жінка, й чоловік у одній особі. А що Віллатале старша віком, то вона стоїть на вищому щаблі сумутности, аніж Мталба. Декотрі з людей, які юрмилися на царському подвір’ї, доводилися їй чоловіками, декотрі — дружинами. Вона мала багато і тих, і тих. Жінки називали її своїм чоловіком, а діти — і матір’ю, й батьком. Вона вийшла за межі, поставлені звичайній людині, й могла поводитись як їй заманеться, вона була найвищим створінням у всіх галузях життя. Мталба теж була сумут, але ще не повністю, вона тільки розвивалася в цьому напрямку.