Та не так легко буває віднадити жінку. Яких тільки чоловіків не обирають вони — пияків, йолопів, злочинців! Мабуть, на це штовхає їх кохання, воно застилає їм очі рожевою пеленою. Я не глухий і не сліпий, і я спостерігав взаємозв’язок між коханням жінки та першоосновами життя. А якби я не дійшов до цього власним розумом, то мене, безперечно, просвітила б Лілі.
Ромілаю не прокидався; він спав, підклавши руку під свою покраяну рубцями щоку, і волосся на його голові збилося й стриміло в один бік. Крізь отвір дверей до хижі проникало сріблясте місячне сяйво, а десь надворі горіли багаття, розкладені з висушених кізяків та колючого хмизу. Арнюї не спали, доглядаючи своїх умирущих корів. А Мталба все зітхала, все голубила та облизувала мене, все водила моїми пучками по своїй шкірі, і до мене раптом дійшло, що ця гладка й масивна жінка з волоссям кольору індиґо прийшла сюди не просто так, а з певною метою. Я підняв руку й дав їй упасти на обличчя Ромілаю. Він розплющив очі, але не забрав долоню з-під щоки і не змінив пози.
— Ромілаю!
— Чого твоя хотіти, пане? — спитав він, усе ще лежачи.
— Вставай, вставай! У нас гостя.
Ромілаю підвівся, не виявивши найменшого подиву. Місячне світло вливалося знадвору крізь заплетені гіллям стіни та в розчинені двері; місяць був прозорий і чистий — здавалося, він не лише освітлює повітря, а й насичує його пахощами. Мталба сиділа в невимушеній позі, поклавши руки собі на стегна.
— З’ясуй, яка мета її візиту, — сказав я.
І Ромілаю заговорив до неї, дотримуючись усіх правил придворного етикету, бо він виявився великим фахівцем у питаннях ґречности в африканському стилі, і навіть тепер, серед глупої ночі, був на висоті. Вислухавши мого супутника, Мталба заговорила й собі. Голос у неї був приємний, слова вона іноді розтягувала, вимовляючи їх із горловим звуком, а іноді вони вилітали в неї з рота дуже швидко. Як з’ясувалося з цієї розмови, вона хотіла, щоб я її купив, і, розуміючи, що я не маю чим заплатити за наречену, вона ж таки принесла мені все необхідне для викупу.
— В нас, пане, за жінки платити.
— Я це знаю, друже.
— Ви не платити, жінка себе не шанувати.
Я почав був пояснювати, що я чоловік багатий і можу собі дозволити заплатити будь-яку ціну, але потім збагнув, що йдеться не про гроші, і змінив тон.
— О, це дуже мило з її боку. Вона збудована, як гора Еверест, але напрочуд делікатна жінка. Скажи, я їй дякую і прошу її повернутися додому. Котра зараз година, хотів би я знати? Господи Ісусе, якщо я не посплю бодай трохи, то не буду завтра в належній формі, щоб поквитатися з жабами. Невже ти не розумієш, Ромілаю, що тільки я і більш ніхто можу дати раду цій справі?
Та Ромілаю пояснив, що все манаття, яке вона принесла, лежить за дверима, і вона хоче, щоб я подивився на нього, отож я, долаючи нехіть, підвівся, і ми вийшли з хатини. Мталбу супроводжував цілий ескорт, і коли в місячному світлі вони побачили мене в моєму шоломі, призначеному захищати голову від сонця, то зустріли мене вітальними криками, наче я вже був наречений, — правда, кричали вони стишеними голосами, зважаючи на пізню годину. Подарунки купою лежали на великій маті — сукні, оздоби, барабани, фарби та барвники; Мталба стала перелічувати Ромілаю, що там було, і він ретельно все перекладав.