Выбрать главу

Його груди все ще важко здіймалися й опускались. Він спершу облизав губи, а тоді відповів:

— Я поясню вам, пане Гендерсон, чому для мене було не так уже й важливо, схиблю я чи не схиблю. — Його зуби зблиснули, бо він усе ще відсапувався, а мені здалося, ніби він сміється, хоча сміятися не було з чого. — Рано чи пізно стрічки просилять і ось тут. — Двома пальцями він показав на свої очі. — Мій власний череп злетить… — Він жестом зобразив політ і доказав: — … у повітря.

— То це черепи царів? — запитав я. — Ваших родичів?

У мене не стало духу прямо запитати в царя, ким доводилися йому власники черепів. На мить я уявив собі, що ловлю в руки такий череп, і мої долоні наче обпекло.

Та заглиблюватись у цю розмову не було коли. Надто багато подій відбувалося навкруг. Настала черга принести в жертву худобину. Зроблено було це швидко й без церемоній. Жрець, весь утиканий страусовими перами, обняв рукою шию корови, потім схопив її за морду, задер голову і перетнув їй горло таким недбалим рухом, ніби черкнув сірником об тертку на своїх штанях, і Корова впала й випустила дух. Майже ніхто не звернув на це уваги.

13

Після обряду жертвоприношення почалися племінні танці та всілякі витівки, і все це вельми скидалося на водевіль. Стара баба боролася з карликом, причому карлик розізлився і спробував її вкусити, а вона перестала боротись і обклала його лайкою. Тоді одна з амазонок вийшла на арену, взяла курдупеля під пахву і, вихляючи сідницями, понесла геть з арени. Публіка вітала такий фінал криками й оплесками. Потім відбулася ще одна вистава в легкому жанрі. Двоє молодиків батожили один одного по ногах, підстрибуючи вгору. Такі розваги в дусі римських торжеств не надто мені сподобалися. Я був украй знервований. Мене виповнювало роздратування, бо я передчував, що ось-ось почнуться й зовсім бридкі видовища. Природно, я не міг запитати в Дафу, що буде далі. Він глибоко дихав і спостерігав за всім з незворушним спокоєм.

Нарешті я сказав:

— Попри всі ваші церемонії, сонце й досі пече і хмар у небі немає. Я сумніваюся навіть, чи збільшилася вологість, хоч і стоїть духота.

— Ваші спостереження слушні, принаймні на перший погляд, — відповів мені цар. — Я не стану сперечатися з вами, шановний гостю Гендерсон. А проте мені траплялося бачити, як усупереч усім сподіванням дощ починався саме в такий день, як сьогодні. Авжеж, достоту в такий.

Я скоса подивився на нього пильним поглядом. У тому погляді було зосереджено надто багато змісту, і я не стану розріджувати його для вас словами. Можливо, було в ньому трохи самовпевненості. Але основна його суть така: «Не варто морочити один одного, ваша царська величносте. Невже ви гадаєте, нібито від Природи так легко одержати те, що вам хочеться? Ха-ха! Я ніколи не мав того, чого домагався». Але вголос я сказав інше:

— Я ладен побитися з вами об заклад, царю.

Я не сподівався, що цар так відразу підхопить мою пропозицію.

— Об заклад? Та це ж чудово, шановний гостю Гендерсон!

Серце в мене тьохнуло, а під грудьми засмоктало. Почувши цей виклик, я завівся вмить. Щось шалене й безумне прокинулося в мені. І я сказав:

— Отже, якщо ви згодні, ми укладемо парі.

— Я згоден, — сказав цар з усмішкою, і в його тоні теж відчувалася затятість.

— Дивно, царю Дафу. Принц Ітело казав мені, що ви захоплювалися наукою.

— А він казав вам, що я навчався в медичному коледжі? — запитав цар з видимою самовтіхою.

— Ні.

— Я там таки навчався. І закінчив два курси.

— Не може бути! Ви ж розумієте, що в нашому випадку цей факт має велику вагу. Якщо ви справді мали справу з наукою, то чому йдете зі мною на таке парі? Знаєте, величносте, моя дружина передплачує «Сайєнтіфік амерікен», і тому я трохи тямлю в проблемі дощу. Були спроби викликати дощ, посипаючи хмари сухими крижинками, але цей спосіб виявився не досить ефективним. Деякі новітні теорії твердять, нібито дощ передусім утворюється там, де з космосу на землю сиплеться космічний пил. Ударяючись об атмосферу, ця пилюка спричиняє в ній якісь там процеси. Інша теорія, яка мені здається ймовірнішою, запевняє, що головними інгредієнтами дощу є солоні океанські бризки, тобто дрібнесенька морська сіль, якщо висловитися інакше. Волога конденсується на цих кристаликах, занесених у повітря, оскільки їй треба на чомусь конденсуватися. Тут усе пов’язане одне з одним, величносте. Якби не океанські бризки, не випадали б дощі, а якби не випадали дощі, життя на Землі не було б. Як це сподобається нашим мудрагелям? Якби Творець не здогадався прикрасити океан пінястими бурунами, Земля була б пустельна й порожня. — Я засміявся, і в моєму голосі зазвучали інтимні нотки, так наче я хотів звірити йому якусь особисту таємницю. — Ваша величносте, ви не уявляєте собі, як захоплює і хвилює мене ця теорія. Життя утворюється з морської піни. У школі ми часто співали пісню: «О Маріаніно! Прийди і нас перетвори на піну».