Але саме йому, Карлу Густаву Маннергейму, як досвідченому бойовому генералові та національному патріотові, і запропонував уряд пост головнокомандуючого національно-визвольною армією, яка до того існувала у вигляді окремих напівцивільних формувань, розрізнених, майже без зброї, і нова армія мала звільнити країну від російських окупаційних військ та від своєї рідної зарази — «червоної гвардії», що перебувала на службі в Петрограда.
— З одним, однак, уточненням, хоч і гірким, але відвертим і чесним, — застеріг Маннергейма глава держави, «контрреволюціонер і реакціонер», як його титулуватимуть більшовики, Свінхувуд. — У нас немає армії, у нас немає солдат, у нас немає зброї. Більше того, у нас немає взагалі нічого, і я просто не відаю, як ви, генерале, і наш головнокомандуючий, зумієте придушити заколот більшовиків і викинути за межі вітчизни їхні війська?
Маннергейм твердо відповів, що в нього проте немає сумнівів в успіхові задуманого.
— У вас немає сумнівів, а в нас, повторюю, немає армії, — ще скрушніше зітхнув глава уряду і довго мовчки ходив кабінетом, уникаючи дивитися на генерал-лейтенанта, який, звівшись, стояв напівобернувшись до глави держави, стояв рівний, підтягнений, на вигляд значно молодший своїх літ, зібрано-рішучий, готовий до дій. Але глава держави в ту мить уникав дивитися на свого головнокомандуючого ще й тому, що йому було незручно від того, що в нього, глави держави, яка вже проголосила свою незалежність, визнану буцімто петроградськими більшовиками на чолі з Леніним, а також Францією, Швецією, Німеччиною, Австро-Угорщиною, Грецією, Норвегією, Данією і Швейцарією, — в нього немає навіть армії. А що таке держава без армії? Вірніше, чого варта незалежність такої держави, у якої немає сил захистити свою незалежність?
— А щодо армії, — розуміючи, про що відчайдушно думає глава держави, озвався Маннергейм, — то її треба негайно створити. І я за це беруся!
— Створити армію? — Свінхувуд наче аж вражено і в той же час обрадувано зупинився і, все ще не вірячи почутому, чомусь пошепки перепитав: — Ви, генерале, створите нам таку армію?
— Так, створю!
— Армію чи…
Але тут Маннергейм не дав договорити главі держави і різко, як звик командувати, уточнив:
— Так, армію! Армію, а не якісь там… сили правопорядку. Справжню армію — патріотів у нас вистачить — бо тільки зі справжньою армією можна захистити нашу незалежну державу! Я все сказав!
— Але у нас немає також і зброї. Як немає й коштів, за які можна було б її купити.
— Зброю новостворена армія відбере в російських солдатів, і нею ми звільнимо Фінляндію від гніту Росії — білої, червоної чи ще якоїсь там. Мені все одно, від якої, але Росія повинна залишити нашу країну! Вперше після 1809 року. І вона її залишить. Країна Суомі буде вільною!
Свінхувуд дістав люльку, кисет, але набивати люльку тютюном не став, а некліпно дивився на генерал-лейтенанта.
— У ваших словах я відчуваю святу віру в нашу правоту.
В кабінеті глави держави загніздилися сутінки, і Свінхувуд, підійшовши до стіни, увімкнув електричне освітлення — воно було жовте і немічне.
— Як і наші справи, — зітхнув глава держави і довго мовчки стояв біля вікна, за яким у ранній темряві полярними вовками гули-вили заметілі. Дні були короткі, ночі довгі, ночами й діяли вороги. — Знаєте що, генерале, — раптом швидко сказав Свінхувуд, відходячи від вікна, — у мене десь зосталося півпляшки доброго коньяку. Вип’ємо, га? За ваші святі слова. За ту армію, що її ви створите з розрізнених, погано озброєних загонів.
Дістав із шафи темну пляшку, бовтнув нею, налив два келишки, стоячи біля торця столу, вони випили за визвольну армію, що її Маннергейм ще мав створити.
— Тільки майте на увазі, генерале, — застеріг глава держави. — У вас, як і взагалі у всіх нас, вже немає аніякого часу на створення армії. Немає! — як присуд виніс. — Просто нам історія його не дає. Бо в неї теж немає для нас часу. А захищати нашу незалежність треба вже завтра. Завтра, генерале! Ба, навіть уже сьогодні.
Увечері 25 січня 1918 року головнокомандуючий національно-визвольною армією Фінляндії, що складалася на той час з розрізнених і майже беззбройних груп та загонів шюцкору[11] генерал-лейтенант Маннергейм ввіреною йому владою приймає рішуче і доленосне рішення — негайно розпочати бойові дії, бо й справді, як застерігав Ленін, «промедление — смерти подобно». І приймає рішення розпочати бойові дії саме 25 січня, бо вже 26–го було б пізно. Та в патріотів Фінляндії вже й не було зайвого дня. Бодай одного. Відлік часу вже йшов на години, денні чи нічні — не суть важливо. Так звана «червона гвардія», що складалася з росіян і в тім числі з фінів-перебіжчиків, різних декласованих, зденаціоналізованих елементів, які вже й мову свою забули і були збиті з пантелику більшовицькою пропагандою та демагогією «про рівність народів», «про класову боротьбу» тощо, спішно створила за вказівкою Петрограда свій «виконавчий комітет», який і почав гарячковиту підготовку до захоплення влади. 26 січня їй було дано наказ швидкими темпами розпочати мобілізацію, одночасно з нею заарештувати законний сенат Фінляндії (дарма що невеликим проміжком часу раніше Ленін зі своїм урядом визнав незалежну Фінляндію!), захопити — за петроградським сценарієм — центральні установи, пошту, телеграф, банки тощо, а також ліквідувати «людей, уведених до спеціального списку» (Свінхувуд та Маннергейм і розпочинали той список, заздалегідь складений у Петрограді і переданий «червоній гвардії» в Фінляндію).
11
Шюцкор (шведське skyddskar — охоронний корпус, фінська назва suojeskunfa) — воєнізована організація, за радянською термінологією — фінської буржуазії і куркульства. Зародилася під час революції 1905–1907 рр. у вигляді загонів білої гвардії. Офіційно шюцкор створено в 1917 році, він був опорою національно-визвольних сил Фінляндії (за тодішнім радянським ярликуванням — реакційних сил). З 1937 року прирівняний до складової частини збройних сил і взятий на держбюджет. В 1939 році нараховував біля 100 тисяч членів. Став ядром нової національно-визвольної армії Фінляндії. Боровся проти СРСР під час війни 1941–1944 рр. В 1944 році у відповідності з досягнутими домовленостями про перемир’я між СРСР і Фінляндією, розпущений. Але своє він зробив, і для фінів шюцкорівці назавжди залишилися національними героями, рятівниками їхньої незалежності, а для Маннергейма — найзначнішою опорою і допомогою у створенні армії та врятуванні фінської незалежності.