13 березня 1940 року після безперервної 105–денної боротьби Фінляндії з могутнім агресором, її збройні сили, очолювані Маннергеймом, виконали до кінця своє завдання[15]. Червона імперія програла «блискавичну війну», яку російський поет О. Твардовський із щемким відчуттям назве незнаменитою…
Але це для агресора вона залишиться незнаменитою, для фінів вона стала вікопомною і знаменитою на віки.
Того дня Маннергейм видасть Звернення до армії і народу:
«— Солдати славної армії Фінляндії!
Між нашою країною і радянською Росією укладено суворий мир, що передав Радянському Союзу майже кожне поле бою, на якому ви проливали свою кров, в ім’я того, що для нас дороге і святе.
Ви не хотіли війни, ви любили мир, доброту і прогрес, але вас примусили воювати, і ви виконали величезний труд, який золотими буквами буде вписаний в літопис нашої країни.
Більше 15 тисяч тих, хто пішов воювати, не побачить більше свого дому, а скільки таких, хто назавжди втратив здатність трудитись! Але ви теж наносили сильні удари, і коли зараз дві сотні тисяч ваших противників сплять вічним сном під крижаним покровом чи невидячими очима дивляться на наше зоряне небо, в цьому не ваша вина. Ви тільки слідували жорстоким законам війни: убити, аби самому не бути убитим!
Солдати! Я боровся на багатьох полях, але не бачив ще воїнів, які могли б зрівнятися з вами. Я пишаюся вами так же, якби ви були моїми дітьми, пишаюся воїнами північної тундри, пишаюся бійцями рівнин провінції Похьянмаа, лісів Карелії, усміхнених комун Саво, родючих нив в Хямі і Сатакнута, шумних березових гаїв в Усіма і Варсінайс-Суомі. Я однаково пишаюся жертвами, які принесли на вівтар Вітчизни простий хлопець із селянської хати, заводський робітник і багата людина.
…Дякую армії Фінляндії, усім її родам військ, які в благородній ратній справі вершили героїчні діла з перших днів війни; дякую за хоробрість, з якою ви боролися з противником, що силами перевищував ваші у багато разів і був частково озброєний незнайомою зброєю, дякую їм за наполегливість, з якою ви вгризалися в кожну п’ядь рідної землі. Знищення більше 1500 руських танків і біля 700 літаків говорить про героїчні подвиги, які часто вершили окремі особи.
…Наша армія невелика, резервів і кадрів не досить. Ми не озброювались для війни проти великої держави. Нашим мужнім солдатам, які захищали державні кордони, доводилось з великою напругою добувати в бою те, чого в них не було, будувати оборонні лінії, які були відсутні, старатися тримати оборону… Ваші героїчні справи викликають захоплення в усьому світі, але ми й зараз, після війни, залишилися самотніми, допомога, що прийшла з-за кордону на наші фронти, склала всього лише два батальйони, підсилених артилерією і авіацією…
…Витримавши криваві бої, що тривали на протязі шістнадцяти тижнів без передиху вдень і вночі, наша армія і зараз стоїть непереможно перед противником, який, не дивлячись на величезні втрати, тільки виріс у своїй численності. Наш внутрішній фронт, на якому нелічені повітряні нальоти сіяли жах і смерть серед жінок і дітей, теж не піддався. Наші спалені міста, перетворені в руїни села, що знаходяться далеко за лінією фронту, аж до західного кордону країни — наочний доказ того, що пережив наш народ за минулі місяці.
Доля наша сувора, оскільки нам прийшлося залишити чужій расі, у якої інше світобачення та інші моральні цінності, землі, які сотні літ ми обробляли трудом і потом».
Ще із спогадів К. Г. Маннергейма:
«За даними наших військ, втрати противника оцінювались приблизно в 200 000 чоловік.
…На величину втрати мали вплив два фактори — сувора зима і нікудишнє медичне обслуговування. Постійний мороз привів до того, що тисячі поранених замерзали насмерть, очікуючи допомоги.
15
Судячи з документів, що збереглися, СРСР збирався закінчити війну, що тривала з 1 грудня 1939 року і до 12 березня 1940 року, дуже швидко. Сталін гадав отримати Гельсінкі до дня свого народження — 21 грудня 1939 року. І в цьому його поспішило запевнити командування Червоної Армії, але іншої думки були фіни. Главарю агресора вони піднесли зовсім інший «дарунок».