Дон Фабріціо вже знав чимало і цих подробиць і навіть встиг обміркувати їх, але прізвисько діда Анджеліки він чув уперше. Перед ним раптом відкрились такі історичні глибини, такі безодні, порівняно з якими дон Калоджеро здавався квіткою, виплеканою на парковій клумбі. Князеві здалося, що під його ногами почала западатися земля. Чи зможе Танкред проковтнути це? А він сам? Тоді його голова мимоволі взялася обраховувати, який ступінь спорідненості може єднати князя Саліну, дядька жениха, та Пеппе Смерду, діда нареченої, але так ні до чого й не дійшов, бо такої спорідненості не буває. Анджеліка була Анджелікою, гарною дівчиною, справжньою трояндою, для якої прізвисько дідуся послужило добривом. «Non olet, — повторяв він про себе, — non olet, точніше foeminam ас contubernium olet»[99].
— Ви мені про все розповідаєте, доне Чіччо, про здичавілу матір і про смердючого дідуся, але не про те, що мене найбільше цікавить — не про синьйорину Анджеліку.
Вістка про шлюбні наміри Танкреда, хоча ще кілька годин тому вони були в зародковому стані, вже давно швидко б поширилася, якби вона, на щастя, не постала перед загалом у фальшивому світлі. Часті відвідини молодим князем дому дона Калоджеро, а також його захоплені погляди, що їх він кидав на Анджеліку, безперечно, не уникли уваги мешканців містечка. Ті блаженні посмішки та повсякчасні вияви уваги, яких у великому місті ніхто не помітив би, простодушні доннафуґатці сприймали як ознаку шалених пристрастей. Найбільшого розголосу набув, звичайно, перший візит: сутулі дідки, що вигрівалися на сонці, і хлопчаки, які гасали по курному майдані, все бачили, все збагнули, про все розповіли іншим; що ж до збудливих і спокусливих властивостей того десятка персиків, то з цього приводу цікаві звернулися до вельми досвідчених місцевих відьом та до всіляких магічних книг, де описувались усі види чарів, і перш за все до славнозвісного трактату Рутіліо Бенінказа, Аристотеля сільської злидоти. На щастя, як це здебільшого трапляється на Сицилїї, бажання лихословити про ближнього затьмарило правду: в Танкреді всі побачили молодого розпусника, увагу якого привернула до себе Анджеліка; усі були переконані, що він хоче спокусити її та й годі. Те, що князь Фальконері та онука Пеппе Смерди незабаром можуть побратися, навіть не спадало на гадку цим простолюдцям, котрі своїм поговором виявляли аристократії таку ж шану, яку віддають Богові блюзнірці. Від’їзд Танкреда поклав край цим балачкам, і до них ніхто більше не повертався. Тумео знав про це не більше, ніж його земляки, і тому зустрів запитання князя з тим жартівливим виразом, що з ним літні люди говорять про витівки молоді.
— Щодо синьйорини, ваша вельможносте, то тут і казати нічого: її зовнішність промовляє сама за себе. Всі бачать, які в неї очі, шкіра, стан, і визнають її вроду. Даруйте мені за зухвалість, але, якщо не помиляюсь, дон Танкред теж належить до тих, хто належно їх оцінив. Вона перебрала всю красу матері, не успадкувавши душку дідуся. А яка вона розумна! Ви помітили, як змінили її тих кілька років, прожитих у Флоренції? Тепер це справжня панночка, — просторікував дон Чіччо, нечутливий до відтінків слів, — справжнісінька панночка. Коли вона повернулась з коледжу, то запросила мене до себе й зіграла мою давню мазурку. Грає вона, правда, поганенько, однак сама дуже гарна — які в неї очі, волосся, ноги, груди… Тут відразу забудеш про смердючого Пеппе! Її постіль, мабуть, пахне раєм!
Обличчя князя скривила гримаса відрази, в ньому заговорила класова гордість, сильна навіть у ту мить, коли їй доводиться здавати позиції; це безсоромне вихваляння Анджеліки глибоко образило його: як сміє дон Чіччо так неповажливо патякати про його майбутню невістку, княгиню Фальконері? Щоправда, бідолашний органіст і гадки не мав про це, але зараз він про все дізнається, адже все одно за якихось кілька годин про це забалакає ціле містечко. Князь прийняв рішення й усміхнувся до Тумео по-гепардячому приязно.
— Годі, годі, любий дон Чіччо, заспокойтесь, у мене вдома лежить лист од небожа, в якому він доручає мені просити від його імені руки синьйорини Анджеліки. Відтепер ви говоритимете про неї з притаманною вам чемністю! Ви перший довідались про цю новину, але вам доведеться заплатити за цей привілей: тільки-но ми повернемось до палацу, я замкну вас з Терезіною в зброярні. Ви матимете досить часу, щоб вичистити й змастити всі рушниці, і я випущу вас на волю лише після візиту дона Калоджеро. А тепер я поки що не хочу, щоб ця новина просочилася до містечка.