Дафна краєм вуха слухала його схвильовану промову, одночасно з цікавістю спостерігаючи за людьми, які перебували у великому готельному холі. Тут була молода пара, яка, безсумнівно, належала до місцевого джентрі[6], кілька чоловіків, мабуть, торговців, а також не дуже молода жінка з чотирма дітьми.
Розмова Саймона з господарем затяглася. Дафна подумала, чи не пора їй втрутитися і допомогти Саймону, який мав дуже незадоволений вигляд.
Вона наблизилася до них, коли господар говорив про своє рішення переселити якусь місіс Уезербі.
— Щось не так? — спитала вона. — Може, я б зуміла…
Саймон кинув на неї обурений погляд.
— На мою думку, — не надто люб'язно сказав він, — ви стояли там біля дверей?
— Так, але зараз я підійшла сюди, — пояснила вона з ввічливою усмішкою.
Саймон смикнув плечем і знову повернувся до господаря. Це не збентежило Дафну, вона звикла, що у їхній сім'ї багато проблем, у разі побутові, вирішувалися разом.
— Саймон, — повторила вона, сіпнувши його за рукав. — Що вас так непокоїть?
За нього наважився відповісти господар, що терплячим голосом повторив, що в його готелі залишилися тільки однокімнатні номери, тому що він не знав, що його світлість прибуде, та ще й з дружиною, а якби знав, то безсумнівно… Проте він зараз же переселить одну даму …
— Ви кажете про жінку, — перервала його Дафна, — у якої діти? Мабуть, це вона щойно сіла геть там?
Господар кивнув:
— Так. Я б ніколи не поселив її у двох кімнатах, якби не цей випадок.
Він зібрався знову розсипатися у вибаченнях, але Дафна перебила його, сказавши:
— Сподіваюся, ви не збираєтесь викинути її на вулицю разом з дітьми? Що стосується нас, ми цілком обійдемося однією кімнатою, чи не так, Саймон?
Вона помітила, як за цих слів він стиснув зуби, їй навіть здалося, що вона чує їх скрегіт. У всякому разі, було ясно: він украй незадоволений її втручанням. Чи означає це, що він взагалі не бажає бути в одній кімнаті зі своєю дружиною? Тим паче вночі?
Господар готелю дивився на Саймона, чекаючи його рішення. Той похмуро кивнув, і господар з радісним полегшенням (не вистачало йому ще розгніваного герцога в його скромному готелі!) грюкнув у долоні і поквапився до своєї конторки, де зберігалися ключі.
— Прошу, ваша світлість. Слідуйте за мною, — урочисто проголосив він.
З тим же незадоволеним виглядом Саймон кивком голови запропонував Дафні йти першою, і та пішла за господарем сходами на невисокий другий поверх. Після кількох поворотів у вузькому темному коридорі господар відімкнув двері, і їхнім очам постала досить велика пристойно обставлена кімната, з вікна якої, наскільки можна було побачити в темряві, відкривався вид на село.
— Що ж, — весело промовила Дафна, — на мій погляд, дуже мило.
Відповіддю Саймона було глухе бурчання.
— Як виразно ви відповіли, — зауважила вона, як тільки господар зник за дверима.
І потім сама зникла за ширмою, що стоїть у кімнаті.
Саймон з подивом деякий час шукав її очима і, не знайшовши, з занепокоєнням — можливо, так виявлялося в нього почуття певної провини за свій поганий настрій — гукнув її:
— Дафно! Ви де?.. Вирішили переодягтися?
Вона висунула голову з-за ширми.
— Ні. Просто даю вам час прийти до тями.
— Добре, — промимрив він. — Невдовзі нас покличуть на вечерю.
— Сподіваюся.
На її обличчі він побачив усмішку, що здалася йому переможною, переможною. Хоча з чого це?
— Ви голодні? — спитав він.
— Жахливо.
— Я теж.
— Але, боюся, майже не можу їсти, — сказала вона.
— Вони добре годують, — заспокоїв він. — Востаннє, коли я зупинявся тут, їжа була чудовою.
— Справа не в цьому, — довірливо повідомила вона, чим одразу пробудила в ньому новий приплив ніжності. — Справа в моїх нервах. Вони… як би це висловити…
— Розлютилися, — підказав він. — Але чому? Ми так спокійно мандруємо.
Вона уважно подивилася на нього.
— Саймоне, ви не забули, що сьогодні вранці ми стали чоловіком та дружиною?
Справді, який черствий, нечутний дурень! Адже для неї це…
— Дафно, — вимовив він ніжно, — вам не треба турбуватися.
— Не треба? — перепитала вона, уникаючи його погляду.
Справді, треба чи не треба?.. Він набрав більше повітря, ніби це могло полегшити відповідь. Як він міг забути про те, що має турбувати її весь сьогоднішній день?.. Зрозуміло, він зробить усе, щоб… Але як пояснити на словах?
— Ми почекаємо з цим… — нарешті промовив він. — З тим, що скріплює шлюб, доки не приїдемо до Клайвдону.