Федорів Сергій Олександрович, підполковник, військовий льотчик. Станом на 1.01.1910 поручик 93-го піхотного Іркутського полку (Псков). Згодом закінчив Офіцерську повітроплавну школу в Гатчині та перейшов на службу до повітроплавних частин. Останнє звання у російській армії — підполковник. У 1918 р. був помічником командира, а потім — командиром Києво-Полтавського науково-кадрового повітроплавного загону. Напевно, 1918 р. або навесні 1919 р. опанував фах військового льотчика. Навесні-влітку 1919 р. очолював 3-й бойовий авіаційний загін Повітряного флоту УНР. З січня 1920 р. служив у 1-му Галицькому авіаційному загоні ЧУГА. Під час знищення загону в Козятині 26–27.04.1920 відлетів на вцілілому літаку в напрямку Києва, де залишався й 3.05.1920, а після заняття міста польськими військами дезертирував із Червоної армії. Подальша доля невідома.
Федченко Венедикт Михайлович (1894-5-6.08.1927), поручик, військовий льотчик. Народився у с. Негринці Хотинського повіту Бессарабської губернії. Навчався у Кишинівському реальному училищі (1911), потому працював лісничим, заочно здобував фах агронома. Під час Першої світової війни мобілізований до російської армії, закінчив артилерійське училище. У 1917 р. — підпоручик Севастопольської фортечної артилерії, відвідує курси Севастопольської військової авіаційної школи (вересень 1917 р.). Навесні 1918 р. прибув до Києва, де брав активну участь у створенні Повітряного флоту УНР, у 1919 р. служив в авіації Директорії та Дієвої армії УНР. 20.08.1919 відлетів із В. Мурашком до Берліна, а потім — до Відня й Праги, де працював експертом у справі закупівлі авіаційного та військового майна для Армії УНР. У травні 1920 р. прибув до Кам’янця-Подільського і отримав призначення командиром резерву Повітряного флоту УНР. Наприкінці червня — на початку липня 1920 р. через хворобу полковника В. Павленка був т. в. о. начальника управління Повітряного флоту УНР. У липні 1920 р., після того, як радянські війська здобули Кам’янець-Подільський, залишився у місті та легалізувався під власним прізвищем, але з фальшивими документами, за якими з листопада 1916 р. до червня 1920 р. начебто перебував в австро-угорському полоні. Працював у радянських лісових господарствах на території Кам’янецького, Проскурівського, Могилів-Подільського округів, а також Молдавської АССР. У 1927 був упізнаний і викритий сексотом «Мєтєльським» (колишнім сотником АУНР Г. І. Козловським). Заарештований 14.06.1927 у Могилеві-Подільському. Категорично заперечував, що був колись офіцером, військовим льотчиком і служив в Армії УНР. Повісився в камері у ніч на 6 серпня 1927 р. (ЦДАГОУ. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 52795, архівно-слідча справа Федченка В. М.; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 471).
Фостаківський Іван (1.01.1890-26.12. 1964), сотник, льотчик-дозорець. Народився у с. Товстім, повіт Скалат, Галичина. Закінчив гімназію у Тернополі (1909), Торговельно-експортну академію у Відні (1911). У 1912–1913 рр. відбував строкову військову службу у фортечній артилерії фортеці Катаро (Південна Далмація). Напередодні Першої світової війни працював у банківський сфері, був люстратором крайового патронату фінансової спілки «Райфайзен». Під час війни служив у гірській та польовій артилерії.
Фостаківський І., фото 1919 (?) р. З книги: Українська Галицька Армія, матеріяли до історії. — Вінніпег, 1958. — Т. 1
12.12.1918 у званні поручика вступив до Летунського відділу Галицької армії, був льотчиком-дозорцем. 5.02.1919 важко поранений від вибуху авіаційної бомби під час проведення практичного заняття. Тривалий час перебував на лікуванні. У травні 1919 р. повернувся до Летунського відділу ГА. 31.07.1919 отримав звання сотника Галицької армії. Навесні 1920 р. демобілізувався й повернувся на батьківщину. Згодом емігрував до Сполучених Штатів Америки. Автор спогадів. Помер у м. Готдейл, штат Массачусетс, США (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 7-зв-8; Фостаківський І. Летунство//Українська Галицька Армія, матеріяли до історії. — Вінніпег, 1958. — Т. 1. — С. 217–240, 657; Матеріяли до історії Української Галицької Армії. — Вінніпег, 1966. — Т. 3. — С. 7).
Франко Петро Іванович (21.06.1890-28.06.1941), сотник, льотчик-дозорець. Син видатного українського письменника Івана Франка, народився у с. Нагуєвичі біля Дрогобича. Закінчив Львівську Політехніку, школу старшин піхоти у Вінер-Нойштадт, літну школу у м. Райльовац під Сараєвом (1916). Вступив на українську службу в ранзі поручика, з 1.01.1919 — сотник. З 1.01.1918 був референтом авіаційних справ Державного військового секретаріату ЗУНР та очолював Летунський відділ Галицької армії. 4.01.1919, виконуючи з льотчиком В. Кавутою бойове завдання, збитий поляками і потрапив у полон, звідки невдовзі втік та 21.01.1919 повернувся у Летунський відділ. Залишався командиром Летунського відділу до 26.03.1919, а референтом авіаційних справ — до 10.04.1919. 14.04.1919 відбув із місією Українського Червоного Хреста до Белграда. У 1922 р. повернувся на батьківщину і працював викладачем у Коломийській гімназії, у 1931 р. виїхав до СРСР, став старшим науковим співробітником Інституту прикладної хімії в Харкові. У 1936 повернувся до Східної Галичини, викладав у гімназіях Львова та Яворова. Протягом 1939–1941 рр. декан товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. У 1940 р. обраний депутатом Верховної ради УРСР. Заарештований у червні 1941 р. у Львові. За одними даними, загинув під час втечі на ст. Прошова поблизу Тернополя, за іншими — страчений у в’язниці. Автор спогадів про Летунський відділ Галицької армії (ЦДІА у м. Львові. — Ф. 640. — особистий фонд П. І. Франка; Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів, 1937. — Ч. 10. — С. 3–5; Ч. 11. — С. 9–11).