Тихо, похмуро, наче з похорону, роз’їжджалася генеральна рада з-під Переяслава. І тільки повернувшись у Чигирин, постали докори й нарікання. На Юрія, на старшину, докоряли один одному. Юрій нітився, мовчав.
— А де ви всі були? — мовив Іван Богун, козак достойний, хоробрий і правдивий. — І я там був. Молотите навздогін качілкою.
— Так нас оточили. Кожному життя дороге.
— Отож!
Постановили послати до царя посольство — він справедливий, він добрий, — аби скасував Переяславську умову. Говорили з боярами, знову посилалися на угоду Богдана Хмельницького, й бояри посилалися на неї, але самої угоди не показували. Врешті сказали, що цар звелів, щоб було по Переяславській умові, та ще й додав, що в умові Хмельницького немає, в яких містах не стояти московським воєводам і війську, отже, можна стояти скрізь. А ще бояри сказали, що все це «козні» Виговського й вам не випадає за ним іти. Окремим листом просив Юрій Хмельницький, аби не були покарані Данило Виговський, Іван Нечай — брат Данилів, Григорій Гуляницький та ще кілька, просив майже слізно, вказував, що це піднесе його авторитет у козаків, що це тільки всім на користь. Але цар переказав: коли Юрій приїде в Москву, тоді про це й будемо гомоніти. До Москви Юрій їхати не хотів, адже знав, що потрапить там у павучі тенета.
…Розтривожений, з потовченою, пошарпаною душею ступав стежкою Хмельниченко. Тією самою стежкою, якою біг посланий батьком по косарів. Тоді він був згнічений, зляканий, але не так, інакше, й тоді фортуна ще не покидала їхній рід.
І тоді ще якась надія гріла його: батько одужає, відкине палицю, скочить на коня й заграє по двору, а далі по вулиці — як завше. Батьки, поки живі, здаються нам безсмертними. А тепер почувався прикро й принижено: йому дорікали ті самі старшини, які віншували його під Германівкою і в долині Жердовій. А що він міг зробити — стати насупроти бояр? І його б схопили, повезли й замучили в московських катівнях?
Юрій підійшов до перелазу над левадою і враз зупинився. Перед ним постало щось таке, чого він не бачив і в снах. Макове диво. Це була дівчина, може, ще навіть дівочка. Личко кругле, рум’яне, брови плисові, дугами, кучерики над чолом, на голові вінок із дикого маку й волошок. Юрій так спантеличився, що аж заціпенів. Не міг ступити ногою. Не міг мовити слова. Врешті мовив:
— Пріся? Я тебе не впізнав.
І знітився, й спаленів. Так, це була Пріся. Давно, ще як була дитиною, її мати приходила до Хмельницьких тіпати коноплі, віяти просо, порати город, а з нею і Пріся, яку не було на кого покинути вдома. І Юрась, котрий не любив бешкетливого хлопчачого товариства, грався з нею. Робили з огірків свиней, а з жолудів поросят і пасли на мураві. Юрась виносив коржики, ламали їх і гостювалися — ходили одне до одного в гості. Пріся була метка дівчинка з муратинням довкола носика, з двома кісками за плечима. А тепер перед ним стояла красуня з довгою косою, у якій червоніла стрічка, з кучерями над чолом. Вона також трохи сфрасувалася, на обличчі густіше виступив рум’янець, закліпала довгими віями. Якось дядько Яким Сомко, побачивши, як вони «пасуть товар», пожартував: «Дивись, Юрасю, а то ця дівчина зробить з тебе свинопаса».
А дівча враз стрепенулося, одним скоком взяло перелаз і побігло по стежці. Юрій і далі стояв оторопіло. А потім таки звернувся до хлопчака, який пас двоє телят:
— Чия це дівчина?
— Це Пріся. Крутькова. Вона од вашого панського двору живе за три хати, у тітки. Як померла її мати в Іванівці, тітка забрала її до себе.
І наче полуда спала з очей Юрія. Це вона-таки, вона… Чому ж він так тратився, чому не зупинив її? Але колись вона була ніби зовсім не така.
З якогось часу Юрій почав думати про дівчат. Млосно, жаско, жагуче. Думав, а наблизитись боявся, не знав, як до них підійти, що сказати. Знав, що він трохи не такий, як інші хлопці, трохи невдатний, і не вірив, що може сподобатись якійсь дівчині. І ось тепер!.. Наче сонечко викотилося з неба. Але ж він гетьман! Немає такої дівчини, яка б відвернулася від нього. Від гетьмана — так. А від Юрася? Геть заплутався. А тобі як хочеться? Звичайно, від Юрася.
У дворі розпитав у конюха Оникія: що за люди Крутьки? Вдова. Троє дітей, хлопець і дві дівчини. Бідність. Все десь на підробітках. Але роду хорошого. З того дня Юрій не випускав Прісю з мислей. Хоч і інші думки, інші турботи оповили його. Наступали грізні події. І Росія, й Польща готувалися до рішучих дій. А Україна — розпанахана поміж ними, кожен їхній рух віддавався їй болем.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
У Борисові збиралася комісія, щоб полагодити польсько-російські справи, вона погодилася, щоб там були й українські посли. Спираючись на Москву, посли мали добитися, щоб поляки визнали те, що було укладено за Гадяцьким трактатом, найперше — скасувати унію і залишити православ’я й на церковні посади ставити людей по вільному вибору, й щоб українсько-руська мова була по всіх судах і адміністраціях, щоб українських послів приймали в Польщі не інакше, як на українсько-руській мові.