Выбрать главу

Ден Сіммонс

Гіперіон

Це для Теда[1]

Пролог

Консул Гегемонії сидів на балконі космічного корабля ебенової барви і виконував рахманіновську прелюдію до-дієз мінор на старожитньому «стейнвеї»[2], що чудово зберігся попри все, а десь унизу в мочарах під ним вирували та завивали якісь ящери, великі і зелені. На півночі громохмарилось. Проти чорно-синього штормового неба виступав обрис хащ із голонасінних велетів, і в знавіснілому небі вежею заввишки дев'ять кілометрів виросла шарувато-купчаста кучугура. Обрій мережили брижі блискавиць. Час від часу поруч із кораблем абияка тінь заблукалої рептилії сліпо натикалася на поле-перепону і з диким вереском сахалася геть, кидаючись пробоєм в огорнутий бразолійним серпанком ліс. Консул зосередився на складному пасажі прелюдії і не звертав ані найменшої уваги на все ближчу бурю та прихід ночі.

Задзвенів приймач лінії «світло+».

Консул покинув грати, його пальці зависли над клавішами, і він прислухався. Під добрий посвист вітру гуркотів грім. Зі сторони голонасінного лісу долинало жалобне квиління зграї падложерів. Десь у темряві на землі тупий звір просурмив їм у відповідь. Запанувала тиша. Раптовому беззвуччю підспівували напівтони поля-перепони. І знову задзвенів приймач.

— Дідько, — вилаявся Консул і рушив відповісти на дзвінок.

Поки комп'ютер обробляв та розшифровував цей спалах тахіонів[3], що швидко розпадалися, чоловік налив собі чарку шотландського віскі. Він упав на подушки сидіння в проекційній ніші, щойно монідиск заблимав зеленим вогником.

— Вмикай, — скомандував Консул.

— Ми обрали вас. Ви повертаєтеся на Гіперіон, — заговорив хрипкий жіночий голос. Картинка ще до пуття не з'явилася: у повітрі всередині ніші бриніли самі тільки коди передачі, за якими чоловік дізнався, що плюс-сигнал надійшов із управлінської столиці Гегемонії — Центру Тау Кита. Точні координати для цього йому були не потрібні. Постарілий, але такий же прекрасний голос Міни Ґледстон ні з чим не сплутаєш. — Ми обрали вас. Ви повертаєтеся на Гіперіон у складі Прощі до Ктиря, — правив він далі.

«Уже розігнався!» — подумав Консул і підвівся, щоби піти із ніші геть.

— Церква Ктиря обрала, а Річ Спільна затвердила як вашу кандидатуру, так і ще шістьох інших осіб, — розповідала Міна Ґледстон. — Ваша згода в інтересах Гегемонії.

Консул стояв нерухомо в ніші, повернувшись спиною до мерехтливих кодів передачі. Навіть не озирнувшись, він підняв чарку й осушив її.

— Ми в надзвичайно плутаній ситуації, — провадив своєї втомлений голос. — Три стандартні тижні тому наше консульство та місцеве самоврядування «світлом-плюс» надіслали новини про те, що Гробниці часу починають відкриватися. Антиентропійні поля навколо швидко розширюються, і Ктир виходить на лови далеко на південь, аж ген попід хребет Вуздечки.

Консул розвернувся і впав на подушки. Перед ним висіла голограма древнього обличчя Міни Ґледстон. Її очі виглядали не менш утомленими, ніж звучання її голосу. — Щоб устигнути до відкриття Гробниць, ми негайно відрядили особливе з'єднання ВКС із Парваті для евакуації громадян Гегемонії. Їхній час-у-борг становитиме трохи більше від трьох гіперіонських років. — Жінка замовкла, і Консулу здалося, що він іще ніколи не бачив Виконавчу директрису Сенату такою похмурою. — Нам не відомо, чи встигне евакуаційний флот. Але це ще квіточки. На підході до системи Гіперіона ми виявили... міграційний рій Вигнанців... щонайменше чотири тисячі одиниць. Евакуаційна група заледве їх випереджає.

Консул розумів, чому вагається Ґледстон. Міграційний рій Вигнанців міг складатися із найрізноманітніших кораблів, що варіюються в розмірі від одномісних бій-розвідників аж до бляшаних міст і панцирних комет з десятками тисяч міжзоряних варварів.

— Об'єднаний штаб Збройних сил вважає це великим наступом Вигнанців, — вела далі розповідь Міна Ґледстон. Корабельний комп'ютер так спроектував голограму, що сумні карі очі жінки, здавалося, гляділи прямо в душу Консула. — Чого вони прагнуть: установити контроль над Гіперіоном через ті Гробниці часу або ж розгорнути масовану атаку на Всемережжя — ми можемо тільки здогадуватися. Тим часом із системи Камна вже стартував бойовий флот ВКС, до якого прикріплено власний інженерний дивізіон для побудови телепорту. Зараз вони йдуть на допомогу евакуаційним силам. Та залежно від розвитку подій ми їх можемо відкликати.

Консул кивнув і якось неуважно підніс чарку з віскі до губ. Насупився, помітивши, що вона порожня, і впустив на рясний килим, що встилав підлогу голографічної ніші. Навіть без військової освіти та підготовки він розумів усю складність тактичних ухвал, які мала винести Ґледстон і разом із нею начальники об'єднаного штабу. Тільки за умови побудови військового телепорту в системі Гіперіона (а це витрата несусвітніх коштів) можна чинити хоч якийсь опір Вигнанцям. І які б таємниці не зберігалися в Гробницях часу, вони все одно потраплять до рук ворога Гегемонії. Якщо ж флоту вдасться вчасно його спорудити і Гегемонія зважиться всіма силами боронити всамітнений, далекий і колоніальний світ Гіперіона, Всемережжя наразиться на страшенний ризик пропустити атаку Вигнанців у якому-небудь іншому місці периметру. В найгіршому разі, варварам удасться захопити телепорт і проникнути в саме Всемережжя. І Консул спробував уявити реальність, у якій закуті в броню війська Вигнанців рушають у портали, аби вийти в бозна-які столичні міста цілої сотні світів.

Він пройшов крізь голограму Міни Ґледстон, підняв склянку і відправився за добавкою віскі.

— Ми вас обрали для участі в прощі до Ктиря, — повторило зображення старої директриси, яку новинарі залюбки порівнювали з Лінкольном, Черчиллем, Альварес-Темпом чи то будь-яким іншим легендарним політиком Землі із часів до Гіджри, модного серед преси в той або інший момент. — Тамплієри надсилають свій корабель-дерево «Іґґдрасіль»[4], — правила далі Ґледстон. — Командир евакуаційного корпусу має наказ пропустити його. Із тритижневим часом-у-борг ви зможете перехопити «Іґґдрасіль», перш ніж він встигне квантуватися із системи Парваті. На його борту вже будуть шестеро інших прочан, обраних Церквою Ктиря. За даними нашої розвідки, щонайменше один із сімох пілігримів грає на користь Вигнанців. Станом на зараз... ми не маємо... жодного уявлення, ким він може бути.

Консул не втримав посмішки. Поміж усіх ризиків, на які зараз доводиться йти Ґледстон, один полягав якраз у тому, що старій жінці довелося вирішувати, чи цим шпигуном Вигнанців не є сам Консул і чи вона щойно не передала йому ключову інформацію по «світлу+». А чи й справді раптом для нього це була новина? Адже пересування флоту можна відстежити, щойно кораблі вмикають рушії Гокінга, тому в разі якщо Консул — таки агент Вигнанців, відвертість директриси можна вважати спробою його залякати. Усмішка чоловіка розтанула, він відсьорбнув віскі.

— Серед обраних прочан — Сол Вайнтрауб і Федман Кассад, — повідомила Ґледстон.

Консул нахмурив брови. Він втупився в хмару цифр-іскринок, що, наче рій комашні, обліпила обличчя літньої дами. Лишалося п'ятнадцять секунд плюс-сигналу.

— Нам не обійтися без вашої допомоги, — сказала Міна Ґледстон. — Нам конче необхідно розкрити секрет Гробниць часу та Ктиря. І це паломництво, може статися, — наш останній шанс. Якщо Вигнанці завоюють Гіперіон, їхнього агента треба ліквідувати, а Гробниці запечатати навіки. Будь-яким коштом. Від цього залежить доля Гегемонії.

Передача скінчилася. Світилися лише миготливі координати точки рандеву.

— Записати відповідь? — поцікавився комп'ютер. Попри запаморочливі витрати енергії, необхідні для цього, на кораблі існувала можливість відправляти короткі шифровані сигнали у вічно схвильоване море надсвітлових теревенів, які зв'язували докупи людство, розкидане по всій галактиці.

— Ні, — відказав Консул і рушив до балкона. Чоловік обіперся на перила. Надворі панувала ніч, і в небі висіли низькі хмари. Крізь них не прозирало жодної зірочки. Темрява вважалась би цілковитою, якби не постійні спалахи блискавок на півночі і приглушена фосфоресценція боліт. Раптом Консул чітко усвідомив, ким він був насправді тієї секунди, — єдиним розумним створінням на безіменній планеті. Він вслухався у звуки допотопної ночі, які лунали понад тванню, і думав про ранок, про те, як він удосвіта заведе свого електромагнітного «Віккена», про залитий сонцем день і полювання на крупну дичину в папоротевому лісі на півдні, а потім про те, як надвечір він повернеться на корабель, щоби з'їсти добрячий біфштекс і випити холодного пива. Консул міркував про яскраві радощі мисливця і не менш виразну розраду самоти, самоти, яку він заслужив своїм болем та кошмарами, що їх зазнав на Гіперіоні.

вернуться

1

Роман присвячено Тедові Сіммонсу, старшому брату Дена Сіммонса, художнику і карикатуристу.

вернуться

2

Сергій Васильович Рахманінов (01.04.1873, с. Семенове, Староруський повіт, Новгородська губернія, Росія — 28.03.1943, м. Беверлі-Гіллс, Лос-Анджелес, Каліфорнія, США) — видатний російський композитор, піаніст і диригент, яскравий представник фортепіанного мистецтва, емігрант. Відзначався непідробним особистим стилем, що корінився в пізньому романтизмі, а в зрілому віці тяжів до авангарду. Виходив далеко за межі російської композиторської традиції і водночас уникав впливів сучасних йому стильових течій, синтезував різні тенденції російського мистецтва, різні тематичні й стилістичні напрямки, об'єднавши їх під спільним знаменником авторського стилю. Цікаво, що в еміграції Сергій Рахманінов близько спілкувався і товаришував зі спадкоємцем та президентом знаменитої німецько-американської компанії з виробництва роялів «Стейнвей енд санс» Фредеріком Стейнвеєм.

Прелюдія до-дієз мінор, ор. З, No. 2 — один із найзнаменитіших творів Сергія Рахманінова. Це прелюдія в складній тричастинній формі (АБА) для фортепіано в тональності до-дієз мінор, довжиною 62 такти, частина циклу з п'яти п'єс «Morceaux de fantaisie» [П'єси-фантазії] (1892). Радянському слухачеві прелюдія була більше відома як лейтмотив пісні «Соловьи» (1944) композитора Василя Соловйова-Сєдого (1907-1979). Творчий шлях Сергія Рахманінова неодноразово перетинався з культурно-мистецьким життям Києва та інших міст України. 18.10.1893 р. у Київському оперному театрі Сергій Рахманінов диригував своєю першою оперою — «Алеко», були видані його романси за творами Тараса Шевченка «Дума» та «Полюбила я на печаль свою», досі не оприлюднена його обробка української народної пісні «Чоботи» для хору а капела. Нині періодично проводиться конкурс піаністів імені Рахманінова (востаннє y 2014 p.) y Харкові. З 1989 p. y Києві певний час діяло Українське товариство Рахманінова.

вернуться

3

Тахіони (від гр. ταχυς [tachys], «швидкий») — у деяких фізичних теоріях гіпотетичні частки, що завжди рухаються швидше від світла. Експериментально не виявлені. Предтечею теорії надсвітлових елементарних часток (1904) вважається німецький фізик-теоретик та математик Арнольд Зоммерфельд (1868-1951), хоча сам термін був упроваджений значно пізніше американським фізиком Джералдом Файнберґом (1933-1992) аж у 1967 р. Цікаво, що одним зі співавторів оригінальної концепції тахіонів (1962) є американський фізик лемківського походження Олекса-Мирон Біланюк (1926-2009).

Термін широко використовується у науково-фантастичній літературі з 1970 р. (вперше у Джеймса Бліша [1921-1975]) стосовно телепортації та надсвітлової комунікації.

вернуться

4

У германо-скандинавській міфології Іґґдрасіль (д.-ісл. Yggdrasill, «скакун Іґґа [Одіна]») — архетип світового дерева, яке об'єднує дев'ять світів у давній скандинавській космології. Велетенський ясен або тис.