— Доброго дня, мене звати Брітт Сундстрем. Я працюю на Amnesty International.
— Добридень, — здивовано відгукується Ерік.
— Я б хотіла дізнатись, чи ваш пацієнт мав змогу відмовитись від гіпнозу.
— Даруйте, що ви сказали? — перепитує Ерік.
У вітрині великий равлик тягне сани з різдвяними подарунками.
В Еріка важко калатає серце, починається печія.
— У KUBARK, довіднику ЦРУ про безслідні тортури, гіпноз тлумачиться як один із...
— Рішення ухвалила лікарка, відповідальна за...
— Отже, ви самі ні за що не відповідаєте?
— Не думаю, що мушу щось вам пояснювати, — каже Ерік.
— На вас уже заявили в поліцію, — коротко повідомляє Сундстрем.
— Он як, — ледве вимовляє він і натискає «відбій».
Ерік повільно прямує до площі Сергеля, блискучого скляного обеліска й Будинку культури, розглядаючи різдвяний базар і слухаючи, як трубач грає «Тиху ніч». Звернувши на Свеавеґен і минувши туристичні бюро, Ерік зупиняється біля магазину 7-Eleven і читає шпальти вечірніх газет:
ДИТИНУ ОБМАНОМ ЗМУСИЛИ ПІД ГІПНОЗОМ ЗІЗНАТИСЬ У ВБИВСТВІ ВЛАСНОЇ СІМ’Ї
СКАНДАЛЬНИЙ ГІПНОЗ: ЕРІК МАРІЯ БАРК СТАВИТЬ ЖИТТЯ ХЛОПЧИКА ПІД ЗАГРОЗУ
Ерік відчуває, як у нього калатає в скронях. Він квапливо крокує далі, намагаючись не дивитись навколо. Минає місце, де було вбито Улофа Пальме[8]. На брудній меморіальній плиті лежать три червоні троянди. Ерік чує, як хтось кличе його, і заскакує у магазин дорогої аудіо-техніки. Схожа на похмілля втома, яку він щойно відчував, перетворюється на суміш хвилювання й розпачу. Він дістає тремтячими руками ще одну капсулу сильного анальгетику, кодеїсану. У животі пече, коли капсула розчиняється і порошок потрапляє на слизові оболонки.
По радіо обговорюють, чи не варто заборонити гіпноз як метод лікування. Якийсь чоловік тягучим голосом розповідає, як його одного разу загіпнотизували й навіяли йому, що він — Боб Ділан:
— Звісно, я знав, що я не Боб Ділан, проте мене щось ніби змушувало казати те, що я казав. Я знав, що я під гіпнозом, бачив поруч свого приятеля, але все-таки вірив, що я — Ділан, розмовляв англійською й нічого не міг із собою зробити. Мене тоді можна було змусити зізнатись у чому завгодно.
Міністр юстиції зі смоландським акцентом промовляє:
— Використання гіпнозу як методу допиту, безперечно, є протизаконною дією.
— Отже, Ерік Барк порушив закон? — навпростець запитує журналіст.
— Це має з’ясовувати прокуратура...
Ерік виходить із магазину, звертає на поперечну вулицю й іде далі по Лунтмакаргатан.
Зі спітнілою спиною він зупиняється біля під’їзду будинку №73 на Лунтмакаргатан, набирає код і заходить. У ліфті неслухняними руками дістає ключі. Відімкнувши двері, Ерік, хитаючись, заходить у вітальню й пробує роздягтись, але його весь час хилить праворуч.
Він умикає телевізор. У телестудії сидить голова Шведського товариства клінічного гіпнозу. Ерік дуже добре знає цього чоловіка: від його зарозумілості й кар’єризму постраждало чимало Ерікових колег.
— Ми ще десять років тому виключили Барка з нашої організації й не збираємось приймати його назад, — оголошує голова, бридко посміхаючись.
— Чи цей випадок якось вплине на репутацію серйозних гіпнотизерів?
— Усі члени нашої організації дотримуються суворих етичних правил, — зверхнім голосом відповідає голова.— Крім того, у Швеції діють закони проти шахрайства.
Ерік незграбно стягує із себе одяг, сідає на диван і трохи відпочиває, але невдовзі знову розплющує очі, почувши з телевізора свист і дитячі голоси. На сонячному шкільному подвір’ї стоїть Беньямін. Брови в нього насуплені, вуха й кінчик носа почервоніли, плечі зсутулені: видно, що він мерзне.
— Тато тебе колись гіпнотизував? — запитує репортер.
— Що-що? А... ні, звісно, що ні.
— А як ти можеш бути в цьому впевненим? — перебиває репортер.— Хіба не може бути такого, що ти просто не пам’ятаєш, як він тебе загіпнотизував?
— Ну, взагалі-то може, — посміхається Беньямін, дивуючись безцеремонності репортера.
— А що б ти подумав, якби дізнався, що він таки це робив?
— Ну... не знаю...
Щоки в Беньяміна спалахують рум’янцем.
Ерік підводиться й вимикає телевізор, проходить у спальню, сідає на ліжко, стягує штани й перекладає коробочку з папугою в ящик нічного столика.
Він не хоче думати про ту хіть, що прокинулась у ньому, коли він гіпнотизував Юсефа Ека, поринаючи слідом за ним у глибоке синє море.
Ерік лягає, тягнеться за склянкою води, що стоїть на столику, але засинає, не встигши її взяти.
Прокинувшись, Ерік у напівдрімоті згадує, як тато виступав на дитячих святах. Він був одягнений у заздалегідь заготовлений фрак, і його щоками стікали краплі поту. Він робив фігури з повітряних кульок і витягав із порожнистої тростини барвисті штучні квіти з пір’я. Постарівши, батько переїхав із будинку в Соллентуні в будинок для літніх людей. Почувши, що Ерік займається гіпнотерапією, він захотів, аби вони разом поставили якийсь номер. Тато мав грати роль крадія-джентльмена, а Ерік — естрадного гіпнотизера, що змушує добровольців із публіки співати як Елвіс чи Сара Леандер.
Раптом сон як рукою зняло: Ерік уявляє, як Беньямін мерзне на шкільному подвір’ї перед однокласниками й учителями, телекамерами й усміхненим репортером.
Сівши й відчувши пекучий біль у шлунку, Ерік хапає зі столика телефон і набирає номер Сімоне.
— Галерея Сімоне Барк, — відповідає вона.
— Привіт. Це я.
— Зачекай-но секунду.
Ерік чує, як вона крокує по дерев’яній підлозі та як зачиняє за собою двері кабінету.
— І що відбувається? — запитує вона. — Беньямін мені телефонував і...
— Та тут медійний скандал...
— Еріку, у що ти вплутався? — обриває його Сімоне.
— Лікарка, відповідальна за пацієнта, попросила мене провести з ним сеанс гіпнозу.
— Але домагатися визнання провини під гіпнозом...
— Сімоне, послухай, — перебиває Ерік. — Можеш вислухати мене?
— Ну?
— То був не допит, — починає він.
— Яка різниця, як це називати?..
Сімоне замовкає. Він чує її дихання.
— Вибач, — тихо каже вона.
— То був не допит. Поліції потрібна була якась зачіпка — що завгодно. Вони думали, що від цієї інформації залежить життя однієї дівчини. І відповідальна за пацієнта лікарка вирішила, що гіпноз не становить надмірної загрози для його здоров’я.
— Але...
— Ми думали, що він — жертва, і просто намагалися врятувати його сестру.
Він замовкає, слухаючи подих Сімоне.
— Ну що ти наробив?— промовляє вона слабким голосом.
— Усе владнається.
— Владнається?
Ерік іде на кухню, розводить таблетку препарату Treo comp і змиває солодкуватою рідиною ліки від виразки шлунка.
14
вечір четверга, десяте грудня
Йона визирає у порожній темний коридор. Зараз майже восьма вечора, і у відділі лишається він один. У всіх вікнах горять різдвяні зірки, і світло вуличних ліхтарів відбивається у темному склі подвійними розмитими колами. Анья лишила в нього на столі тарілочку з різдвяними солодощами, і Йона встигає об’їстись ними, поки пише коментарі до протоколу допиту Евелін.
Коли з’ясувалося, що Евелін збрехала, прокурор вирішив затримати її. Дівчині повідомили, що її підозрюють у співучасті в убивстві й що вона має право звернутися до адвоката. Після арешту було відведено ще три дні на попереднє розслідування, після чого мало бути ухвалено остаточне рішення щодо взяття під варту чи звільнення затриманої. Або поліція надасть настільки вагомі підстави підозрювати Евелін, що суд принаймні визнає можливість її провини, або ж затриману буде звільнено.
8
Улоф Пальме