— Я взяв справу в Тумбі, — повідомляє Йона.
— Яку справу? — цікавиться Петтер.
— Зарізали цілу сім’ю.
— Це не наша справа.
— Гадаю, тут може йтися про серійного вбивцю чи принаймні...
— Ну годі вже, — обриває Бенні й знову грюкає долонею по столу.
— То була розплата, — пояснює Петтер. — Узяв у борг, програвся... Вбитого знали на Сольваллі.
— Ігроман, — підтверджує Бенні.
— Позичив гроші в місцевих братків. От і приплатився,— закінчує Петтер.
У залі западає тиша. Йона відпиває води, підбирає крихти від бутерброда й кидає їх у рот.
— Моє чуття підказує, що в цій справі не все так просто,— тихо промовляє він.
— Тоді тобі треба подавати заяву про переведення, — посміхається Петтер. — Ця справа — не для Національної кримінальної поліції.
— А як на мене, саме для неї.
— Якщо хочеш взятися за цю справу, то переводься в місцеву поліцію Тумби, — повторює Петтер.
— Я збираюся розслідувати ці вбивства, — не відступає Йона.
— Такі питання вирішую я, — відповідає Петтер.
Входить і сідає Інгве Свенссон. У нього щетина рудуватого кольору, зачесане назад й укладене гелем волосся, а також синюваті кола під очима. Одягнений він, як завжди, у пом’ятий чорний костюм.
— Інгві, — вдоволено промовляє Бенні.
Інгве Свенссон, один із провідних експертів з організованої злочинності, очолює аналітичний відділ і належить до групи міжнародного співробітництва.
— Інгве, що скажеш щодо Тумби? — запитує Петтер.— Адже ти там щойно побував і все перевірив?
— Так, здається, це справа для місцевої поліції. Хтось прийшов у його дім стягати борг. Татко тоді мав бути вдома, але його несподівано призначили суддею у футбольному матчі. Злочинець, мабуть, нажерся амфетамінів і рогіпнолу, був у неврівноваженому стані й чомусь розлютився. Накинувся на сім’ю з бойовим ножем, щоб вивідати, де боржник. Вони, ясна річ, розповіли, але він уже геть схибнувся й усіх перерізав. А тоді вирушив у спортклуб.
Петтер глузливо посміхається, робить пару великих ковтків води, відригує у руку, а тоді дивиться на Йону й запитує:
— Як тобі така версія?
— Вона б мені сподобалась, якби не була геть хибною,— відгукується той.
— І в чому ж помилка? — із бойовим запалом запитує Інгве.
— Злочинець спочатку вбив чоловіка в спортивному клубі, — спокійно відповідає Йона, — а лише тоді поїхав до нього додому й убив інших.
— Розтин покаже, хто з нас має рацію, — бурчить Інгве.
— Не сумніваюсь.
— От бовдур, — зітхає Інгве й засовує за губу два пакетики снусу[2].
— Йоно, я тобі цю справу не дам, — каже Петтер.
— Розумію, — зітхає той і підводиться з-за столу.
— Ти куди? У нас збори, — нагадує Петтер.
— Мені треба поговорити з Карлосом.
— Сподіваюсь, не про цю справу?
— Саме про неї, — відповідає Йона й виходить із зали.
— Ану повернись! — кричить Петтер. — А то я муситиму...
Йона, не дослухавши погрози, дбайливо зачиняє за собою двері, проходить коридором і вітається з Аньєю, яка запитально дивиться на нього поверх монітора.
— Ти ж зараз маєш бути на зборах,— дивується вона.
— Маю, — відгукується він і йде далі, до ліфта.
На п’ятому поверсі розташовані переговорна кімната й канцелярія Головного поліційного управління, де працює начальник національної кримінальної поліції Карлос Еліассон. Двері, як і зазвичай, зовсім трохи прочинені.
— Заходьте, заходьте, — запрошує Карлос.
Коли Йона заходить, на Карлосовому обличчі з’являється щось середнє між занепокоєністю й радістю.
— Дайте тільки погодую свою малечу, — каже він і стукає по ребру акваріума.
Карлос, посміхаючись, дивиться, як рибки підпливають до поверхні, й насипає у воду корму.
— Ось, попоїжте, — шепоче він.
Указавши найменшій райській рибці, Нікіті, куди плисти, Карлос повертається й привітним голосом промовляє:
— Комісія з убивств питала, чи можеш ти поглянути на вбивство в Даларні.
— Вони самі впораються.
— Вочевидь, вони так не вважають. Тут був Томмі Кофоед і зустрічався з...
— До того ж у мене нема на це часу, — перебиває Йона.
Він сідає навпроти Карлоса. У приміщенні приємно пахне шкірою й деревом. Сонячне проміння переливчасто світить крізь акваріум.
— Я хочу взятися за злочин у Тумбі, — навпростець каже Йона.
Привітне зморшкувате обличчя Карлоса на якусь мить набуває стурбованого виразу.
— Мені щойно телефонував Петтер Неслунд. Він має рацію: це справа не для Національної кримінальної поліції.
— А я вважаю інакше, — не відступає Йона.
— Тільки якщо той правіжник якось пов’язаний із організованою злочинністю, Йоно.
— Не було ніякого правіжника.
— Не було?
— Вбивця спочатку розправився з чоловіком, — випалює Йона, — а потім прийшов у дім, щоб убити інших членів родини. Він задумував перебити всю сім’ю й неодмінно добереться до їхньої дорослої дочки — і до сина, якщо той виживе.
Карлос позирає на свій акваріум, ніби боячись, що рибки почують щось жахливе.
— Ну-ну, — скептично промовляє він. — І звідки ти це знаєш?
— Бо в будинку відстань між кривавими слідами була коротша, ніж у спортклубі.
— Що це означає?
Йона нахиляється до нього й каже:
— Звісно, сліди були там скрізь, і я їх не вимірював, але сліди в роздягальні, як на мене, були... ну, жвавіші, а сліди в будинку — такі, ніби їх залишила втомлена людина.
— Починається, — втомлено зітхає Карлос. — Знову ти все ускладнюєш.
— Але я маю рацію.
Карлос хитає головою:
— Думаю, цього разу ні.
— От і даремно.
Карлос повертається до рибок і повідомляє:
— Це Йона Лінна — найупертіша людина, яку я коли-небудь зустрічав.
— Чого ж мені відступати, коли я знаю, що маю рацію?
— Я не можу проігнорувати думку Петтера й віддати тобі справу лише через те, що тобі щось підказує твоє чуття, — зазначає Карлос.
— Можеш.
— Усі думають, що з того чоловіка просто вибивали борги, які той профукав у азартні ігри.
— І сам ти теж так думаєш?
— Узагалі-то так.
— Сліди в роздягальні були жвавіші, бо злочинець спершу вбив чоловіка, — наполягає Йона.
— Ніколи не відступаєшся, правда ж? — запитує Карлос.
Йона знизує плечима й посміхається.
— Зателефоную-но я сам судовим медикам, послухаю, що вони скажуть, — бурмоче Карлос і знімає слухавку.
— Скажуть, що я маю рацію, — відповідає Йона, дивлячись у підлогу.
Йона Лінна сам знає, що впертий — і що ця впертість йому потрібна, щоб рухатись далі. Почалось усе, мабуть, з його батька, Ірйо Лінни, що служив патрульним поліціянтом в окрузі Мерста. Одного дня він був на старій Уппсалавеґен, трохи на північ від Левенстремської лікарні, коли з диспетчерської надійшов тривожний виклик. Ірйо відрядили на Гаммарбювеґен в Уппландс-Весбю. У поліцію зателефонував хтось із сусідів і сказав, що Ульсон знову б’є своїх дітей. У 1979 році Швеція стала першою країною, що заборонила тілесне покарання дітей, і Головне поліційне управління проінструктувало працівників, щоб ті серйозно поставилися до нового закону. Ірйо Лінна заїхав на машині на подвір’я, зупинився біля під’їзду й став чекати на напарника, Йонні Андерсена. За кілька хвилин Ірйо викликав Йонні рацією. Йонні, який стояв у черзі в ковбасний кіоск Mammas, відповів, що, на його думку, будь-який чоловік іноді має право показати, хто в домі головний. Ірйо Лінна був мовчуном. Він не став наполягати, хоч і знав, що за правилами в таких операціях мусить брати участь двоє поліцейських. Він змовчав, хоча знав, що має право на підтримку напарника. Він не хотів бути нав’язливим, не хотів здатися боягузом — і не міг більше тягнути. Ірйо піднявся сходами на третій поверх і подзвонив у двері. Відчинила дівчинка з переляканими очима. Ірйо попросив її залишитися на сходовій клітці, але та похитала головою і вбігла назад у квартиру. Ірйо ступив за нею й увійшов до вітальні. Дівчинка заходилася грюкати в балконні двері. За ними Ірйо побачив малюка в самому підгузку. Хлопчику було роки зо два. Ірйо кинувся через усю кімнату, аби впустити малюка, і не помітив п’яного чоловіка, який нерухомо сидів на дивані просто перед дверима, дивлячись на балкон. Ірйо довелося скористатись обома руками, щоб відігнути клямку й повернути ручку дверей. Тільки-но покінчивши із цим, він почув, як клацнув курок дробовика. Пролунав постріл, і тридцять шість дробин влучили йому просто в хребет. Ірйо помер майже миттєво.
2
Снус — подрібнений, зволожений тютюн, який належить до так званого бездимного тютюну, що дозволяє отримати дозу нікотину без паління. На сьогоднішній день заборонений у всіх країнах ЄС, крім Швеції, де відомий з 1637 року. Досі лишається популярним у скандинавських країнах.