Джемаліє: Ти не чуєш, що я кажу тобі, Зекі, не чуєш, навіщо ми приїхали сюди, навіщо ти мене сюди привіз, я не хочу тут перебувати, і раптом — якась метушня на дорозі, вигуки грецькою, хтось усередині автівки лається, нам перекривають дорогу поліцейські й вимагають вийти з машини.
Ватула: Каже, зупинили два автомобілі з якимись турками на вулиці Пендадактилу, мовляв, перевірити документи, чи все справно, а ті замість скоритися вимозі, порозкривали роти. Якуміс каже, шо поліція мала в своєму розпорядженні певну інформацію, їм повідомили перед тим, шо турки перевозять в автівках зброю.
Джемаліє: Хочуть оглянути автівку, Зекі, хочуть дізнатися, хто ми такі, що нам тут треба, документи, імена і зброю, і тоді я згадую про чоловічків зі зброєю на склі, а ти протестуєш і кричиш, що ніхто не має права запитувати тебе, хто ти такий, лише турок може запитувати іншого турка, хто він такий, лише він може в тебе вимагати документи, ти кричиш — й інші кричать, не спиняються...
Ватула: Їх через це і зупинили. Бо знали. Вони ж були з ТМТ, горлорізи, мали при собі зброю, револьвери, шоб удавати з себе наших, а їх самих убивати, влаштовувати провокації. Зара’ кажуть, шо це ми, це наші спиняли автівки, шоб залякувати турків, створити важку атмосферу, я це теж чула, але скажу таке: усе це дурниці. Якщо вони не везли із собою зброю, чого їм не дозволити б поліції провести огляд? Чого вони почали перечити й розверещалися? От як сказав Якуміс.
Джемаліє: Стоїть вереск, усі кричать, і ти кричиш, Зекі, якби я вміла кермувати, то схопила б тебе за руку, Зекі, заштовхала б в автівку й повезла б світ за очі, я сама вибирала б шлях, Зекі, сама планувала б маршрут, поїхали б лише ми, ти і я, нумо, поїдемо разом, Зекі, чуєш, прямо зараз, га, Зекі, Зекі, але я не знаю дороги, не знаю, куди їхати, не вмію кермувати...
Ватула: Говорив до них розлючено, лякав, погрожував, каже, ше чого, буде мене грецький поліцай перевіряти, приїхали, мене лише наші поліцейські можуть перевіряти. Вони й хотіли відвезти їх до турецького відділку в Серай[35] і там провести огляд.
Джемаліє: І я вискакую на дорогу і біжу, єдине, що можу робити — бігти, тікаю, щоб знайти наших, тікаю непомітно для тих, біжу в своїх червоних туфельках, а як воно — бігти, коли в тебе на ногах червоні туфельки, із застібками збоку, ремінцями, що втримують їх на нозі, добігаю до перших будинків, гамселю в двері, гукаю всім, виходьте, кличу на допомогу, ходімо рятувати Зекі, ходімо боротися за avatanimiz, виходьте битися з румами!
Ватула: Наші, ясна річ, цього не могли допустити, гризлися з турками, кричали на них, а потім, глядь, чують гамір, бачать, на них іде та паскуда й веде із собою двісті чи триста інших турків. Джемаліє — та шльондра турецька, яка працювала в керхане. Її впізнав Якуміс. Бачив її під час патрулювання часто.
Джемаліє: І всі виходять, ідуть за мною, хапають каміння, палиці, биту цеглу, кухонні ножі, сховану зброю, я — попереду, веду своє військо.
Ватула: Вона ж з ними їхала, але змогла непомітно втекти, лисиця така, і привела їхніх убити наших. Ті підготувалися, певно, заздалегідь, сказав Якуміс, точно були організовані, прийшли й почали кричати, шо руми займають турків, мали з собою каменюччя, дрючки, кухонні ножі.
Джемаліє: Я вже, Зекі, я вже тут, щоб урятувати тебе, і тут бачу, як один грецький поліцейський тягнеться рукою, мене охоплює жах, я починаю верещати, ні, тільки не Зекі, не займай Зекі!
Ватула: Хтось вихопив зброю, зробив постріл. Ось так, чи так багато треба, шоб сталася біда?
Джемаліє: Тільки не Зекі, не займай Зекі!
Ватула: Шльондра, вона напала першою! Туркеня. Узула червоні туфельки, із застібками збоку, з тих, шо лише повії носять, порядна жінка таке ні за що на ноги не одіне.
Джемаліє: Тільки не Зекі, не займай Зекі, не смій, і тоді я нахиляюся, знімаю свою червону туфельку...
Ватула: Я добре це запомнила! Вона була в червоних туфельках.
Джемаліє: Кидаюся до поліцейського, біжу на нього, тримаючи в руці туфельку, підбігаю та лупцюю його, б’ю нею грецького поліцейського по голові.
Ватула: Шльондра першою напала, тією своєю туфелькою. То все вона. Вони хотіли, шоб почалися заворушення, здійнявся галас, і почалося їхнє відділення. Так сказав Якуміс.
35
Великий готель у центрі Нікосії, де утримували туркокіпріотів, затриманих під час заворушень.