— Ви не лише чарівні, — продовжував Джейкоб, — ви по-справжньому красиві. Авжеж… все, що ви робите — те, як тягнетеся за келихом, вдаєте соромливість чи прикидаєтеся, що не вірите мені, — виводить вас на чисту воду. Коли комусь вистачить розуму звернути на вас увагу, то вам світить кар’єра актриси.
— Мені більше за всіх подобається Норма Ширер. А вам як вона?
Дорогою додому, розсікаючи автомобілем м’яке нічне повітря, дівчина спокійно підставила личко для поцілунку. Обійнявши Дженні, Джейкоб потерся щокою об її ніжну щоку, опустив очі й довго її розглядав.
— Таке прекрасне дитя, — сказав він серйозно.
Дженні відповіла йому усмішкою; її руки недбало гралися з лацканами його піджака.
— Вечір був чудовий, — шепнула вона. — Щоб тебе! Сподіваюся, мені не доведеться більше йти в суд.
— Я теж сподіваюся на це.
— Хіба ти не поцілуєш мене на прощання?
— Ми проїжджаємо повз Грейт-Нек, — сказав він. — Тут живе безліч зірок кіно.
— Ти дивак, красунчику.
— Прошу?
Дівчина похитала головою й всміхнулася.
— Ти — дивак.
І тоді вона зрозуміла, що раніше таких не зустрічала. Він здивувався й не надто зрадів тому, що його визнали смішним. Вона бачила: якими б не були його кінцеві цілі, зараз він нічого від неї не хоче. Дженні Делаханті швидко засвоювала уроки; дівчина дозволила собі стати ніжною, серйозною й безтурботною, як ніч, і, коли котилася з Джейкобом по мосту Квінсборо в місто, ледь не задрімала в нього на плечі.
Наступного дня Джейкоб зателефонував Біллі Фарреллі.
— Мені потрібно з тобою побачитися. Я знайшов одну дівчину й хочу, щоб ти на неї глянув.
— Дідька лисого! Ти сьогодні вже третій.
— Це інші треті, а я перший такий.
— Гаразд. Якщо в неї біла шкіра, нехай грає головну роль в картині, яку я почну знімати в п’ятницю.
— А якщо без жартів: випробуєш її?
— Я не жартую. Кажу тобі: нехай грає головну роль. Ці мерзенні актриси вже впоперек горла стали. Наступного місяця я збираюся на Тихоокеанське узбережжя. Так я краще став би хлопчиком «подай-принеси» для Констанс Талмедж[35], ніж опікував цих юних… — у його голосі прозвучала типово ірландська нотка відрази. — Авжеж, приводь її, Джейку. Глянемо на неї.
Через чотири дні, коли місіс Чойнскі в супроводі двох помічників шерифа вирушила в Оберн, щоб провести там весь залишок життя, Джейкоб повіз Дженні через міст на Лонг-Айленд, в «Асторію».
— Тобі б взяти псевдо, — сказав він. — І знай, у тебе немає ніякої сестри.
— Я думала про це. І придумала псевдонім — Тутсі Дефо.
— Жах, — засміявся Джейкоб, — просто жах.
— Якщо ти такий розумний, придумай сам.
— Як щодо Дженні... Дженні... ну, скажімо... Дженні Прінс?
— Добре, звучить гарно.
Дженні Прінс піднялася східцями до кіностудії, і Біллі Фарреллі, у нападі ірландської мізантропії, на зло собі та своїй професії, дав їй одну з трьох головних ролей у картині.
— Всі вони з одного тіста, — сказав він Джейкобу. — Чорт! Сьогодні підбереш її в канаві, а завтра вона вже вимагає, щоб їй подавали їжу на золоті. Їй-богу, краще служити на побігеньках у Констанс Талмедж, ніж мати гарем ось цих…
— Вона тобі сподобалася?
— Цілком нічогенька. У неї хороший профіль. Але тільки всі вони з одного тіста.
Джейкоб купив Дженні Прінс вечірню сукню за сто вісімдесят доларів і того ж вечора повів її в «Лідо». Собою був задоволений і схвильований. Обоє багато сміялися й були щасливими.
— Тобі віриться, що ти тепер кіноактриса? — запитав Джейкоб.
— Може, вже завтра мене викинуть на смітник. Занадто легко все пройшло.
— Ні, не в цьому справа. Тут допомогла... психологія. На Біллі Фарреллі зійшов такий настрій. З ним буває.
— Мені він сподобався.
— Він чудовий, — погодився Джейкоб. Однак ці слова нагадали йому про те, що він уже не єдиний чоловік, що сприяє її успіху. — Буйний ірландець, стережися.
— Знаю. Коли чоловік хоче підчепити тебе на гачок, це видно одразу ж.
— Що?
— Красунчику, я зовсім не про те, що він хотів мене підчепити. Але вигляд у нього такий, ну, ти сам розумієш, — її прекрасне обличчя спотворила багатозначна посмішка. — Він свого не упустить, це сьогодні було помітно.
Вони розпили пляшку газованого й дуже хмільного виноградного соку.
До їхнього столика підійшов метрдотель.
— Це міс Дженні Прінс, — сказав Джейкоб. — Вона часто заглядатиме сюди, Лоренцо: щойно вона підписала перспективний контракт з кіностудією. Завжди ставтеся до неї з шанобливою увагою.