Зачувши те, троє юнаків сіпнулися, озирнулися й поспішно скочили на ноги. Поблизу, ліниво відкинувшись на кріслі, вся з золота та слонової кістки, сиділа мініатюрна темноока красуня з дитячою, грайливою посмішкою — варто було глянути на неї, як кожному згадувалася його молодість. Прочитавши в лицях гостей розгубленість, вона не стримала сміху, який згодом підхопили всі три жертви.
— Це моя донька, — простодушно усміхнувся Сайрус Джирард. — Та не лякайтеся ви так. Кавалери навколо неї в’ються й в’ються — як місцеві, так і приїжджі. Лоло, не бентеж молодиків, краще запроси їх до нас на обід.
Лола серйозно випросталася, звелася, і кожен по черзі втонув в її кароокому погляді.
— Я й досі знаю тільки ваші прізвища, — мовила вона.
— Це можна виправити, — відгукнувся Ван Бюрен. — Мене звати Джордж.
Високий молодик вклонився.
— Я — Джон Хардвік Перріш, — повів він, — ну, можна й скорочувати.
Вона обернулася до темноволосого жителя Півдня, який не поспішав називати своє ім’я.
— Як щодо містера Джонса?
— О… просто Джонс, — неспокійно відповів він.
Лола здивовано підняла брови.
— Як коротко! — всміхнулася вона. — Як… я б навіть сказала мінімалістично.
Містер Джонс злякано озирнувся.
— Добре, я скажу, — промовив він нарешті. — Мабуть, моє ім’я в цьому випадку не зовсім підходить.
— А яке у вас ім’я?
— Ріп[4].
— Ріп?
Чотири пари очей втупилися на відвідувача з докором.
— Юначе! — вигукнув Джирард. — Ви що ж, хочете сказати, ніби мій старий друг, володіючи здоровим глуздом, дав своєму синові таке ім’я?
Джонс з непокірним видом переступив з ноги на ногу.
— Ні, — зізнався він. — Батько назвав мене Освальдом.
Присутні відгукнулися несміливим хіхіканням.
— Тепер, всі троє, можете йти, — Джирард сів за стіл. — Завтра рівно о дев’ятій доповісте про себе головному управителю, містеру Голту, і хай розпочнеться змагання. А поки, коли разом з Лолою її купе-спорт-лімузин-родстер-ландоле, чи що вона там водить, вона, ймовірно, довезе вас до готелю.
Коли всі пішли, обличчя Джирарда знову занепокоєно ворухнулося; він довго сидів, споглядаючи порожнечу, перш ніж натиснути кнопку, яка знову змусила обертати шестерні його мозку, які надовго поринули у сон.
— Один із них точно стане гідною кандидатурою, — пробурмотів він, — але що, коли це буде той брюнет? «Ріп Джонс інкорпорейтед»!
Кінець третього місяця показав, що, схоже, не хтось один, а всі троє робили значні успіхи. Всі троє характеризувалися працьовитістю, індивідуальністю — доволі загадковою рисою, — окрім того — ще й кмітливістю. Коли Перріш, високий юнак з Заходу, трохи випереджав інших в оцінці ринкової ситуації, чи коли Джонс, південець, легко знаходив спільну мову з клієнтами, то Ван Бюрен відрізнявся тим, що присвячував всі вечори вивченню надійності вкладень. Варто було Сайрусу Джирарду звернути увагу на далекоглядність і винахідливість одного, як інші демонстрували свої особливі таланти. Він не примушував себе до суворого нейтралітету; навпаки, думки його зосереджувалися на індивідуальних перевагах одного претендента, потім іншого — але поки це йому нічого не давало.
Усі вихідні вони проводили в будинку Джирарда в Такседо-Парку, де не без сором’язливості спілкувалися з юною та прекрасною Лолою, а вранці безтактно перемагали її батька в гольфі. В останні вихідні разом, перед тим, як прийняти рішення, Сайрус Джирард покликав гостей після обіду до себе в кабінет. Порівняти їхні переваги та обрати когось одного до «Сайрус Джирард інкорпорейтед» виявилося не під силу, тому, зневірившись, чоловік розробив інший план, який би остаточно йому допоміг.
— Джентльмени, — мовив Джирард, коли трійця молодиків в назначений час зібралася в кабінеті, — я скликав вас сюди, щоб оголосити, що всіх вас звільнено.