У таксі містер Носбі порушив мовчанку:
— Раджу вам негайно спакувати речі. Відразу після обіду ми беремо таксі та вирушаємо в Палермо.
— Сьогодні ми туди не доберемося, — запротестувала Хеллі.
— Зупинимося в Козенці. На півдорозі.
Було ясно, що чоловік наміряється завершити спільну подорож якомога швидше. Після обіду Носбі попросив Коркорана піти з ним в повітку край готелю й вибрати автомобіль, і Коркоран зрозумів, що він не хоче залишати їх з Хеллі наодинці. Носбі мов ґедзь укусив, тому його не влаштовували ціни в повітці. Врешті-решт він вийшов на вулицю й пригледів там допотопну тарадайку. Таксист погодився відвезти пасажирів у Палермо за двадцять п’ять доларів.
— Гадаю, що ця старосвітщина до Палермо не дотягне, — ризикнув заперечити Коркоран. — Чи не краще витратити більше на дорожче авто?
Носбі зміряв його поглядом, ледь стримуючи гнів.
— Ми не можемо собі дозволити розкидатися грошима, — сказав він сухо. — На відміну від вас.
Коркоран відповів на цю шпильку холодною усмішкою.
— І ось ще що, — сказав він. — Зранку банк видавав вам якісь гроші чи цінності, через які за нами можуть стежити?
— Про що це ви? — похапцем спитав Носбі.
— Хтось весь день шпигує за вашими діями.
Носбі з недовірою глипав на Коркорана.
— Вам би хотілося, щоб ми ще на день-другий затрималися в Неаполі? Як не прикро, а кермо влади тепер у мене. Якщо хочете залишитися — залишайтеся сам.
— І ви не хочете найняти інший автомобіль?
— Ви починаєте мені набридати з вашими пропозиціями.
У готелі, поки вантажники носили багаж у високий старомодний автомобіль, Коркорану знову здалося, що за ним стежать. Він ледве стримався, щоб не обернутися. Либонь, це лише гра фантазії й варто блискавкою викинути цю маячню з голови.
Коли авто крізь вітер та сутінки рушило в дорогу, була вже восьма. Сонце спустилося за будинки, фарбуючи небо відтінками золота й рубіна; поки подорожні обминали затоку й повільно рухалися до Торре-Аннунціати, Середземне море, вітаючи цю мерхну розкішність, перетворило свої води в рожеве вино. Вгорі здіймався Везувій, що додавав густини нічній темряві, випльовуючи зі свого кратера бризки диму.
— До півночі маємо дістатися в Козенцу, — промовив Носбі.
Ніхто не відгукнувся. Місто сховалося за пагорбом, і подорожні самотужки спускалися небезпечною та загадковою гомілкою італійського чобота, де буйно розростається мафія і простягається на два континенти жаска тінь Чорної руки. Зітхання вітру серед сірих, увінчаних руїнами гір, лякало. Хеллі мимоволі здригнулася.
— Як добре бути американкою, — мовила вона. — Тут, в Італії, відчуваєш, ніби навколо одні мерці. Їх сила-силенна, і всі стежать за тобою з тих пагорбів: карфагеняни, стародавні римляни, мусульманські пірати, середньовічні князі з отруєними перснями...
Тріумф темряви навіяв на подорожніх тугу. Вітер розгулявся щосили, завиваючи в хмурих кущах уздовж дороги. Машина пихкала, долаючи нескінченні схили, потім слідували звивисті спуски, і гальма почали пахкотіти горілим. У маленькому хмурому селі Еболі таксі зупинилося на заправці, і, поки таксист розплачувався, з мороку хутко показалося інше авто, що прилаштувалося позаду.
Коркоран спробував його розглянути, але крізь світло фар він розрізнив тільки чотири розпливчастих плями замість облич, що у відповідь нахабно витріщалися на нього. Коли таксі від’їхало й під зустрічним вітром здолало милю підйому, Коркоран побачив, як ті ж фари вигулькнули з-за рогу й рушили слідом. Пошепки він повідомив про це Носбі, той нервово протягнувся вперед і постукав по передньому склу.
— Più presto![6] — скомандував він. — Il sera sono tropo tarde![7]
Коркоран переклав знівечену італійську й продовжив розмову з водієм. Хеллі дрімала, схиливши голову на материне плече. Минуло двадцять хвилин, коли вона прокинулася й зрозуміла, що авто стоїть. Водій, світячи сірниками, перевіряв двигун, Коркоран та містер Носбі стояли на дорозі та про щось сперечались.
— Що трапилося? — крикнула вона.
— Зламалася, — повідомив Коркоран, — а у водія немає відповідного інструменту, аби полагодити. Найкращим рішенням для вас буде рушити пішки в Агрополі. Це — найближче село, до нього близько двох миль.