— Дивіться! — неспокійно гукнув Носбі; фари іншого авто здіймалися нижче по схилу, приблизно за милю.
— Може, вони нас підвезуть? — запитала Хеллі.
— Краще не треба, — відповів Коркоран. — Зграя озброєних розбійників Південної Італії любить застосовувати цей маневр. Ба більше — нас переслідували. Коли я запитав водія, чи знає він авто, яке причепилося до нас в Еболі, він тут же онімів. Боїться сказати.
Розповідаючи, він допомагав Хеллі та її матері вийти з авто. Потім рішуче звернувся до Носбі:
— Краще скажіть, що ви отримали в Неаполітанському банку.
— Десять тисяч доларів в англійських банкнотах, — злякано зізнався Носбі.
— Я так і думав. Хтось із клерків розтріпав язиком. Дайте-но сюди банкноти!
— З якого дива? Що ви з ними збираєтеся робити?
— Викинути, — Коркоран підвів голову й прислухався; крізь нічне повітря до них долинало жалібне гудіння двигуна, що видирався на пагорб другою швидкістю. — Хеллі, ви з мамою рушайте з водієм. Спочатку біжіть щодуху, а через сотню ярдів можете перейти на ходьбу. Якщо мене не буде, повідомте карабінерів в Агрополі, — він знизив голос. — Не хвилюйтеся. Я все улагоджу. До зустрічі.
Відправивши їх, він знову звернувся до Носбі:
— Давайте гроші.
— Ви збираєтеся…
— Я збираюся тримати їх у себе, поки ви рятуватимете Хеллі. Невже не зрозуміло: якщо розбійники до неї доберуться, то вимагатимуть викуп, який захочуть.
Носбі нерішуче ступав з ноги на ногу. Потім дістав товсту купу п’ятдесятифунтових банкнот та взявся відділяти приблизно половину грошей собі.
— Всі! — гаркнув Коркоран. Спритним рухом він вихопив з рук Носбі банкноти. — А тепер біжіть щодуху!
Менш ніж за півмилі від них спалахнули фари. Здавлено скрикнувши, Носбі розвернувся й покотився по дорозі.
Коркоран вийняв з кишені олівець і конверт і при світлі фар швидко зробив якісь записи. Відтак послинив палець та здійняв його вгору, мовби проводячи експеримент. Результат, очевидно, задовольнив його. Він чекав, куйовдячи в руках купу (чотири десятки) великих тонких банкнот.
Фари іншого автомобіля наблизилися, сповільнили рух і зупинилися за двадцять футів від нього.
Залишивши двигун включеним, з автомобіля вилізли четверо й попрямували до Коркорана.
— Buona sera![8] — крикнув він і продовжив італійською: — У нас зламалося авто.
— Де інші ваші пасажири? — швидко запитав один із незнайомців.
— Їх підібрала інша машина й повезла в Агрополі, — ввічливо відповів Коркоран.
Він знав, що на нього наткнулися два револьвери, але тягнув час в очікуванні, поки листям дерев не забавиться вітер. Незнайомці підійшли ближче.
— Але в мене є для вас дещо цікаве.
Повільно, відчуваючи поштовхи серця, він здійняв руку: світло фар вималювало паку грошей. Раптом із долини повіяло вітром, порив ставав все сильнішим. Коркоран почекав ще, поки обличчя не впилося прохолодною свіжістю.
— Тут двісті тисяч лір в англійських банкнотах!
Він підняв стопку купюр, немов маючи намір протягнути їх тому, хто стояв ближче за всіх. Потім легенько підкинув їх і відпустив — вітер підхопив банкноти та поніс на всі боки.
Один з грабіжників, вилаявшись, нахилився за банкнотою, інші заметушилися біля дороги. Відтак тендітні папірці пливли по повітрю, тріпотіли, перекидалися, як ельфи в траві, стрибали й пустотливо металися з боку в бік.
Грабіжники металися теж, і з ними Коркоран, — ловили гроші, зминали, пхаючи в кишені, брели все далі й далі в гонитві за примарними, порочними символами багатства.
Раптом Коркорану підвернулася вдала нагода. Пригнувшись, він вдав, що женеться за банкнотою, яка втекла під автомобіль, миттю вивернувся й кинувся на сидіння водія. Включив першу швидкість, почулися прокляття, прогримів постріл, але заведений автомобіль легко рушив з місця, і куля пролетіла повз ціль.
Зі стиснутими зубами, напружуючись в очікуванні пострілів, Коркоран минув несправне таксі та помчав у темну невідомість. Під самим вухом пролунав новий вистріл, Коркоран з переляку нахилив голову. На мить йому здалося, що один з грабіжників вчепився за підніжку, але тут зрозумів: йому прострелили одну з шин.
Проїхавши три чверті милі, він зупинився, заглушив двигун і прислухався.
Скрізь було тихо, тільки з радіатора падали на дорогу краплі.
— Хеллі! — гукнув Коркоран. — Хеллі!
Поблизу, за десять футів, з тіні виринула фігура, потім ще одна, і ще.