Юний Дрісколл дещо розчарувався, дізнавшись, що дівчина заміжня. Не те щоб він закохався в неї з першого погляду — навпаки, володів надзвичайно врівноваженим характером, та після рятунку під місячним сяйвом, котрий приємно тішив його самолюбство, наявність чоловіка-героя, що блукає Францією, здавалася йому не надто доречною. Тієї ночі Дрісколл доставив Міллі у свій пансіонат, господиня якого — вдова з Америки місіс Хортон — перейнялася до неї симпатією й побажала взяти над нею опіку, але вже до одинадцятої години ранку, не встигли ще й розійтися світом ранкові випуски газет, офіс Товариства допомоги американцям нагадував вулик добрих самарян. Загалом цю компанію складали старенькі американські багатійки, яким надокучив Лувр та Тюїльрі, та які страждали манією чимось зайнятися. Кілька завзятих французів, охоплених химерним та загадковим поривом галантності, боязко товклися біля входу.
Найбільш наполегливою була місіс Кутс, яка вважала, що саме Провидіння спустило їй Міллі з неба в ролі компаньйонки. Коли б їй довелося почути цю історію на вулиці, вона б і вухом не повела, але преса надає таким оповідкам респектабельність. Раз таке публікують у «Франко-Амерікен стар», місіс Кутс вірила, що Міллі не втече, прихопивши з собою коштовності.
— Я добре тобі платитиму, люба, — переконувала старенька верескливим голосом. — Двадцять п’ять доларів на тиждень — що скажеш?
Міллі кинула стривожений погляд на зів’яле, усміхнене обличчя місіс Хортон.
— Я не знаю… — невпевнено почала вона.
— А я тобі нічого не платитиму, — мовила місіс Хортон, дещо збентежена щедрою пропозицією місіс Кут. — Вирішуй сама. Але я була б дуже рада, якби ти в мене залишилася.
— Це дуже люб’язно з вашого боку, — промовила Міллі, — але мені зовсім не хочеться обтяжувати...
Дрісколл, який, засунувши руки в кишені, тинявся по кімнаті з кутка в куток, зупинився й різко розвернувся до Міллі.
— Я про все подбаю, — пробелькотів він. — Вам не варто про це турбуватися.
Місіс Кутс обурено блиснула на нього очима:
— Їй буде краще зі мною, — повторила вона. — Набагато краще, — звернувшись до секретарки, своїм страдницьким, театральним шепотом вона несхвально спитала: — Хто цей безцеремонний хлопець?
Міллі знову благально подивилася на місіс Хортон:
— Якщо це не заподіє особливого клопоту, я б хотіла залишитися у вас. Допомагатиму, чим зможу...
Аби позбутися місіс Кутс, знадобилося аж пів години, тож зрештою вирішили, що Міллі мешкатиме в пансіонаті у місіс Хортон доти, допоки не виявлять хоч якихось слідів місцеперебування її чоловіка. До вечора того ж дня з’ясувалося, що американське бюро, яке займалося доглядом за солдатськими могилами, нічого про Джима Кулі не чуло: ніякої роботи у Франції йому не обіцяли.
Ситуація пригнічувала, але Міллі була юною та опинилася в Парижі в середині червня. Тому вирішила розважатися. На запрошення містера Білла Дрісколла наступного дня дівчина вирушила на екскурсію у Версаль його автобусом для туристів. Про такі поїздки раніше їй тільки мріялося. Разом із покупцями одягу зі Су-Сіті, шкільними вчителями з Каліфорнії та японськими молодятами її, мов у вихорі, пронесло крізь п’ятнадцять століть паризької історії, а Білл, стоячи перед ними, вів красномовну та своєрідну розповідь через притиснутий до рота мегафон.
«Леді та джентльмени, будівля по ліву руку від вас — це Лувр. Екскурсія номер двадцять три, яка починається завтра рівно о десятій ранку, дозволить вам оглянути музей зсередини. Достатньо зараз зазначити, що там зібрано п’ятнадцять тисяч всіляких творів мистецтва. Кількість олії, використаної в шедеврах, вистачить на замащення всіх автомобілів в штаті Орегон протягом двох років. Одних тільки рам, складених ряд у ряд...»
Міллі слухала Дрісколла, вірячи кожному його слову. Події тієї ночі, що привели його на допомогу, пригадувалися важко. Герої, вона знала, зовсім не такі: з одним героєм вона жила. Всі їхні думки зайняті тільки колишніми подвигами, які вони розписують першому зустрічному хоча б раз на день. Коли вона подякувала цьому молодику, той багатозначно повідомив їй, що весь день дух містера Карнегі[14] затято взивав до нього через дошку «Віджа»[15].