Выбрать главу

У душі юного Вела скрадалося дивне відчуття, що все це призначалося для блага його власного й для блага його сімейства. Це білосніжне містечко біля моря здавалося йому привілейованим Едемом, де він — завдяки юності, багатству й крові Петра Великого, що текла в його жилах — міг робити все, що забажає. У 1914 році, коли почалася ця історія, Велу виповнилося лише сімнадцять, проте він вже бився на дуелі з молодиком старшим за нього на чотири роки, доказом чого слугував невеличкий, безволосий шрам на його витонченій маківці.

Втім незвідане досі сутінкове кохання бентежило серце Вела найбільше. Воно ввижалося Велу туманним, солодкавим сном, який мав перевтілитися в реальність, коли трапиться унікальна та незрівнянна нагода. Подробиці малювалися смутно, втім присутність чарівної незнайомки була обов’язковою, та й статися пригода мала на Рив’єрі під сяйвом місяця.

Дивина цієї історії була не в тому, що Вел упивався бентежними й суто піднесеними сподіваннями про романтичне рандеву (хто ж з юнаків, навіть з наймізернішою уявою, не впивається тими сподіваннями), а в тому, що воно таки трапилося. А коли сталося, то абсолютно несподівано: на Вела нахлинула така хвиля вражень і переживань, такі безглузді фрази зривалися в нього з губ, такі картини та звуки обступили його з усіх боків і такі миті миготіли, проходили й зникали, що він ледь розумів що відбувається. Либонь, саме ця розпливчатість і допомогла зберегти в серці ту історію й зробила її незабутньою.

Тієї весни атмосфера навколо Вела так і квітнула любов’ю: взяти до прикладу хоча б батьківські романи — численні й нерозбірливі, про які Вел мало-помалу дізнавався завдяки пліткам, котрі сіяли слуги, а прямо почув від матері-американки: одного разу він ненавмисно застав її у вітальні перед портретом батька в стані цілковитої істерики. Батько — в білому мундирі, з хутряним доломаном, безпристрасно дивився на дружину з фотографії, і погляд той немов питав: «Люба, ти справді гадаєш, що вийшла заміж за спадкового священнослужителя?»

Вел тихенько, навшпиньках, вийшов з кімнати — здивований, збентежений і розтривожений. Він, забачивши цю сцену, на відміну від його американського ровесника, не був приголомшений. Спосіб життя багатіїв в Європі був відомий юнаку не перший рік, і батька він засуджував тільки за те, що через нього ридала мати.

Любов — законна й незаконна — оточувала Вела. Коли о дев’ятій вечора він прогулювався по набережній і зірки змагалися яскравістю з ліхтарями, по всіх усюдах творилася любов. З кафе просто неба, де якому рясніли сукні а ля «остання колекція з Парижу», струменів солодкий, пронизливий аромат квітів, шартрезу[18], свіжозвареної чорної кави та сигарет, з яким з’єднався ледь-ледь чутний інший аромат — таємничий, бентежний аромат любові. Над білими столиками руки, на яких виблискували коштовності, торкалися таких самих рук. Нарядні сукні й білосніжні пластрони погойдувалися в такт; вогники сірників, дещо тремтливі, підносилися до неспішно розкурених сигарет. На іншому боці бульвару під затіненими деревами прогулювалися менш світські коханці зі своїми пасіями — юні продавці французи з місцевих магазинів, втім романтичний погляд Вела рідко коли звертався туди. Розкішна музика, яскраві фарби й приглушені голоси — все те було частиною його мрії. Все те було головними принадами сутінкового кохання.

Втім, обличчям Вела скрадався суворий вираз, властивий юному російському джентльмену, котрий гуляв на самоті, і Вел почувався все більш і більш нещасним. Березневі сутінки змінилися квітневими, сезон підходив до кінця, а теплі весняні вечори не мали жодного сенсу. Знайомі Велу дівчата шістнадцяти-сімнадцяти років прогулювалися перед сном в напівтемряві під пильним наглядом (часи, нагадаємо, були ще довоєнні), а інші — з-поміж тих, хто охоче погодився б його супроводжувати, — соромили його романтичні пориви. Отже, минув перший тиждень квітня, другий, третій...

Вел пограв у теніс до сьомої вечора й ще годинку провештався по корту, так що запряжена в кабріолет втомлена конячка піднялася на пагорб, де блищав вогнями фасад вілли Ростових, лише о пів на дев’яту. Біля під’їзної алеї горіли жовтим фари лімузина матері, а сама княгиня, застібаючи рукавички, тільки-но вийшла з яскраво освітлених дверей. Вел кинув кучерові два франки й підійшов до матері, щоб поцілувати її в щоку.

вернуться

18

Шартрез (фр. Chartreuse) — французький лікер, виготовлений ченцями картезіанського ордена у винних льохах Вуарона в Ізері, на кордоні гірського масиву Шартрез.