Луелла тут же розкаялася у своїх словах, але гордість не дозволяла взяти їх назад.
— Прошу мені заплатити!
— Ідіть геть!
— Піду, коли отримаю свої гроші, — обурилася місіс Данські. — Мені про власних дітей потрібно думати.
Луелла набрала повітря в груди й ступила вперед. Налякана її люттю, місіс Данські розвернулася, і, бурмочучи щось під ніс, вилетіла за двері.
Луелла підійшла до телефону й, зателефонувавши в агентство, пояснила, що жінка пішла.
— Не могли б ви прислати до мене когось відразу? Мій чоловік хворий, дитина хвора.
— Вибачте, місіс Хемпл; в офісі зараз нікого немає. Вже далеченько за четверту.
Луелла деякий час сперечалася. Врешті їй пообіцяли, що зателефонують знайомій жінці, котра працювала на замінах. Нічого кращого до завтра вони вигадати не могли.
Ллуела телефонувала ще кільком агенціям, проте, здавалося, що індустрія обслуговування на сьогодні припинила свою діяльність. Подавши Чарльзу його ліки, жінка м’яко й навшпиньках подріботіла до дитячої кімнати.
— Як крихітка? — запитала вона неуважно.
— Дев’яносто дев’ять і один[26], — прошепотіла няня, підносячи термометр до світла. — Тільки що міряла.
— Це багато? — насупилася Луелла.
— Перевищення — якихось шість десятих. Не так вже й багато для другої половини дня. При застуді легкий жар — не рідкісне явище.
Луелла підійшла до ліжечка й простягнула руку до щоки синочка, згадуючи, у розпалі своєї тривоги, наскільки ж він схожий із незрівнянним серафимом з автобусної реклами мила «Люкс».
Затим звернулася до медсестри.
— Ви вмієте готувати?
— Ну… з мене поганий куховар.
— Ну, хоча б дитині їжу приготуєте сьогодні? Стара шкапа пішла, і немає до кого звернутися; я у відчаї.
— Ой, гаразд, я приготую їжу для дитини.
— Тоді гаразд. Спробую приготувати щось для чоловіка. Прошу, не зачиняйте двері, аби я чула дзвіночок, коли прийде лікар. І дайте мені знати.
Скільки лікарів! Вони бували в будинку постійно. Щоранку — фахівець і сімейний лікар, потім дитячий лікар, а сьогодні, у вітальні, лікар Мун, незворушний, наполегливий, непроханий. Луелла вирушила на кухню. Вона вміла готувати яєчню з беконом — це часто доводилося робити після театру. Проте Чарльзу треба було їсти овочі — їх потрібно зварити, стушкувати чи ще щось на кшталт, а в плиті так багато дверцят і духовок, що вона стояла й не знала що з ними робити.
Луелла взяла синю каструльку, нову на вигляд, нарізала моркви й додала трохи води. Коли вона поставила каструльку на плиту й почала згадувати, що робити далі, задзвонив телефон. Телефонували з агентства.
— Так, це місіс Хемпл.
— Жінка, яку ми до вас посилали, повернулася сюди зі скаргою, що ви не заплатили їй за відпрацьований час.
— Я вже вам пояснювала, що вона відмовилася залишитися, — з запалом заперечила Луелла. — Вона порушила угоду, і мені здається, я не зобов’язана...
— Ми повинні стежити за тим, щоб нашим співробітникам платили, — повідомив представник агентства. — Інакше, яка їм від нас користь, еге ж? Вибачте, місіс Хемпл, але ми не зможемо надати вам іншу прислугу, поки це маленьке непорозуміння не буде залагоджено.
— О, я заплачу, заплачу! — скрикнула Луелла.
— Звичайно, нам бажано зберігати добрі стосунки з нашими клієнтами...
— Звісно, авжеж!
— Так що якщо ви завтра відправите їй її платню... Сімдесят п’ять центів за годину.
— Але ж сьогодні! — вигукнула жінка. — Пришліть когось сьогодні.
— Ну… вже доволі пізно. Я і сам збираюся додому.
— Але я місіс Чарльз Хемпл! Невже не зрозуміло? Я повністю відповідаю за свої слова. Я дружина Чарльза Хемпла, Бродвей, будинок чотирнадцять...
І тут Луелла усвідомила, що Чарльз Хемпл з будинку чотирнадцять на Бродвеї — безпорадний хворий і розраховувати на його захист абсолютно марно. У розпачі від несподівано відкритої їй жорстокості світу жінка повісила слухавку.
Після ще десятьох хвилин шаленої колотнечі на кухні Луелла пішла до няні, яку недолюблювала, і зізналася, що приготувати вечерю для чоловіка не вдалося. Няня оголосила, що її голова страшенно болить, та ще й із хворою дитиною клопоту по горло, втім, хоч і без ентузіазму, жінка погодилася показати Луеллі, як треба готувати.
Проковтнувши своє приниження, Луелла слухняно виконувала вказівки, поки няня, буркочучи щось під носа, експериментувала з незнайомою плитою. Куховарство якось пішло. Тоді за розкладом няні треба було купати Чака, і Луелла на самоті опустилася за кухонний стіл і почала прислухатися до кипіння і запахів, що долинали із каструлі.