— Огидно, — бурмотів він собі під носа. — Не бачив бодай щось огидніше.
У двадцять всі ці дитячі явища варто залишити позаду.
Внизу мелодійно пролунали три удари гонга. Хуан постояв, вслухаючись, мов зачарований. Затим витер пудру з обличчя, провів гребінцем по жовтому волоссю й спустився до вечері.
Вечері в тітоньки Кори він вважав сороміцькими. Жінка суворо дотримувалася правил етикету й була добре обізнаною з його особистими справами. У перший вечір після приїзду Хуан спробував галантно підсунути їй стілець і ледь не збив із ніг покоївку; наступного разу, пам’ятаючи про минулу невдачу, він і не ворухнувся, проте так само вчинила й покоївка, так що тітоньці Корі довелося сідати за стіл самостійно. Вдома Хуан звик поводитися, як заманеться; як і більшості дітям люблячих та поблажливих матерів, Хуану бракувало і впевненості, і гарних манер. На вечерю завітали гості.
— Це Сан-Хуан Чандлер, син моєї кузини — місіс Холіок і містер Холіок.
Фразою «син моєї кузини», либонь, давали йому вичерпне визначення, пояснювали причину його візиту в будинок місіс Чандлер: «Ну ви ж розумієте: бідних родичів час від часу доводиться запрошувати до себе». Однак натякнути на це хоча б одним тільки тоном було б непристойно, чого тітонька Кора, з її суспільним становищем, дозволити собі не могла.
Містер та місіс Холіок ввічливо та з байдужістю прийняли представлення сина кузини, і незабаром подали вечерю. Теми бесіди, запроваджені тітонькою Корою, знудили Хуана. Говорили про сад і про батька тітоньки, для якого вона жила і який на верхньому поверсі довго й завзято боровся зі смертю. За салатом Хуана втягнули в розмову запитання містера Холіока та квапні позирки тітки.
— Залишуся тут на тиждень, — ввічливо відповів він, — та потім мушу відправитися додому, бо незабаром розпочнуться заняття в коледжі.
— І де ви вчитеся?
Хуан назвав коледж, додавши, немов вибачаючись:
— Бачте, мій батько теж там вчився.
Йому хотілося б сказати, що він вчиться в Єлі або Принстоні, куди мріяв потрапити. У Хендерсоні його навчання було успішним, та й вступив він у престижне братство, та дуже дратувався, коли люди, наче вперше, чують і не знають ймення його альма-матері.
— Сподіваюся, ви познайомилися з усією тутешньою молоддю, — вставила місіс Холіок. — І з моєю донькою?
— О, так, — її дочка була похмурою непоказною дівчиною в окулярах із товстими скельцями. — Так, звісно.
Хуан додав:
— Декого з тутешніх жителів я знав і раніше, до приїзду.
— Маленьку Гарно, — пояснила кузена Кора.
— О, Ноель Гарно, — кивнула місіс Холіок. — Мати її — надзвичайної вроди жінка. Скільки років Ноель зараз? Мабуть…
— Сімнадцять, — підхопив Хуан. — Але на вигляд виглядає старшою.
— Хуан познайомився з нею на ранчо минулого літа. Проводили час разом. Як вони там називають такі ранчо, Хуане?
— Ранчо франтів.
— Ранчо франтів. Хуан із приятелем працювали там за їжу та нічліг, — Хуан не розумів, навіщо їй розповсюджувати цю інформацію, однак жінка, здавалося, хотіла його розлютити, тому продовжувала. — Мати відправила туди Ноель, аби спасти від гріха, але Хуан зізнається, що на ранчо було досить весело.
Містер Холіок на радість Хуана змінив тему бесіди.
— Вас звати… почав він, запитально посміхаючись.
— Сан-Хуан Чандлер. Мого батька поранили в битві на пагорбі Сан-Хуан[27], і саме тому мене так назвали — як Кенсу Маунтіна Лендіса[28].
Хуан пояснював це стільки разів, що промовляв фрази автоматично: у школі його називали Санті, у коледжі — Дон.
— Ви повинні у нас пообідати, поки гостюєте тут, — невиразно мовила місіс Холіок.
Розмова потроху втрачала сенс, бо на Хуана нахлинуло свіже, непереборне усвідомлення того, що завтра Ноель буде тут. І приїжджає на його поклик. Вона скоротила термін перебування в Адірондаку, отримавши його лист. Чи сподобається він їй тепер — тут, де все не так, як в Монтані? Тут, в Калпеппер-Беї, відчувався розмах, повітря було насичене грошима й задоволенням, а до цього Сан-Хуан Чандлер — сором’язливий, симпатичний, розпещений, обдарований юнак без копійки в кишені з маленького містечка в Огайо — був не готовий. Вдома, де його батько був священником-пенсіонером, він спілкувався з хорошими людьми. І до приїзду сюди, на фешенебельний курорт в Новій Англії, не розумів, що при достатній наявності багатих родин неминуче утворюються замкнуті спільноти, куди стороннім доступ заборонено. На ранчо франтів всі вони одягалися однаково; тут його готовий костюм в стилі принца Уельського здавався пихою, капелюх, модний лиш теоретично, — жалюгідною пародією, краватки — слабким відгомоном бездоганних, скроєних у платонівському розумінні краваток, які носили в Калпеппер-Беї. Однак відмінності були настільки незначними, що сам він не здатен був їх вловити.
27
Бій на пагорбі Сан-Хуан (Куба) (1 липня 1898 року) став вирішальним в іспано-американській війні за переділ колоніальних володінь.
28
Кенсу Маунтін Лендіс (1866—1944) — американський суддя, якого назвали на честь гори Кенсу в штаті Джорджія, де під час Громадянської війни 1861—1865 рр. його батько втратив ногу.